«Виженуть вас із синагог; прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові. Так будуть робити, бо не пізнали ні Отця, ні Мене. Але Я сказав це для того, щоб ви, як прийде той час, згадали, що Я казав вам про те» (Ін.16:2-4).
Сьогодні служителями широко пропагується «Євангеліє здоров’я і багатства для християн». Віддайте серця Ісусу, пожертвування – релігійним організаціям, і ви побачите, як «благословення з неба поллються дощем»: високооплачувана робота, машина престижної марки, великий будинок, а хвороби і погіршення здоров’я зникнуть! Проте ретельніше дослідження Біблії переконує нас у тому, що подібні доктрини НЕ засновані на вченні Христовому.
Яким мудрим був наш Наставник! Серцевідець Господь знав: заклик сміло зустріти небезпеки приверне саме тих чоловіків і жінок, які будуть корисними для Його Царства в прийдешніх століттях, повних скорботи і гонінь. Ненависть, переслідування, ганьба, приниження, тюремне ув’язнення, смерть – ось що Він обіцяв їм, якщо вони проповідуватимуть Євангеліє. «Християнство завжди було привабливим, коли це означало, що людина може через свою віру позбутися життя».
Коли Гарібальді намагався об’єднати Італію, він не зачаровував своїх послідовників обіцянками багатства і безтурботності, і його соратники досягли бажаної мети ціною жахливих страждань. «Солдати! – звертався він до рекрутів. – Солдати! Усе, що я пропоную вам – виснаження і небезпеки, битви і смерть, холод ночей і спеку пекучого сонця. Жодних будинків, військового майна або провіанту, але марші, небезпечні караули, безперервні штикові атаки проти батарей ворога. Той, хто любить Італію і свободу, йдіть за мною!»
Христос був найбільшим психологом, порівняно з усіма світовими вождями. Він не обіцяв легкого життя тим, хто хотів йти за Ним. Він передбачив антагонізм, який їм доведеться відчути у світі, де володарюють диявол і люди, які полюбляють задоволення. Але перші християни уразили світ безстрашністю.
Сьогодні, проте, ми поглинені честолюбними ідеями, що наше життя увінчає щасливий кінець. Досягнення! Це мрія кожної людини! Христос прийшов на землю, щоб збулися усі пророцтва, вимовлені про Нього. Багато разів в Євангелії від Матфея говориться про Ісуса: «Усе ж це було, щоб збулося сказане пророком» (21:4). Метою усього Його життя було виконання волі Отця Небесного. Життєвий шлях Сина Людського був суворим, але Він здійснив усе, що було сповіщено про Нього пророками.
Вірні повинні були поповнити «нестачу …скорбот Христових» (Кол. 1:24) у своїх життях, коли Він залишив їх виконувати роботу для Його Царства. Раніше, коли Месія говорив про Свої страждання, вони не відгукувалися з ентузіазмом. Учні ставили Йому безліч питань, але, коли Син Божий пророкував про Свою смерть на хресті, вони намагалися уникати подальших розмов на цю тему.
І ось лише декілька годин відділяють їх Учителя від завершального страшного випробування, коли люди, переповнені ненавистю і жаданням помсти, виллють на Нього злість. Ісус вже розповів учням про Утішителя, Який пройде з ними через гоніння, що очікують на них у майбутньому. Але Христос не зупиняється на цьому. Він каже, що релігійні лідери не зрозуміють їх і виженуть із синагог. Цікаво, чи думали учні: для того, щоб служіння було успішним, вони мають бути популярними проповідниками? Врешті-решт, для них було б природно вважати саме так, адже це – світська ідея про «досягнення». Але вони були «новим творінням», дітьми Божими, на них чекало абсолютно інше майбутнє. Учитель намагається підвести апостолів до Своєї оцінки звершень: закликає їх йти за Ним і нести свій хрест, але вони доки не цілком розуміють це. Тому Ісус каже їм: «…прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові» (Ін. 16:2).
Досягнення були описані в загальних рисах одинадцяти апостолам таким чином: «смерть», «спалювання живцем», «тортури», «вигнання і заслання», «ув’язнення», «поневіряння в ущелинах і печерах, оскільки ви будете переслідувані як лиходії». І це – усе, що Ісус підготував для них? Досягнення! Де місця по правий і лівий бік від трону? Де могутня світова імперія, що виникала в їх мріях про Месію-Переможця?
Яку приголомшливу зміну пережили учні у «світлиці», роздумуючи над останніми словами Наставника і Спасителя. Чи були вони готові виконати служіння, яке Ісус призначив їм, і піти на смерть заради встановлення Його Царства? Незабутній день, коли усі світські і плотські ідеали про Царство Боже втрачені, мрії розбиті, і їх осколки лежать у поросі! Це відбувається тоді, коли ми беремо участь у стражданнях Христових і, як Павло, «вважаємо за ніщо» (Фил. 3:8) заради честі йти за Ним і навіть прийняти смерть.
Чи було життя цих галилейських рибалок прикладом того, про що сповістив Ісус? Петру було сказано, як він помре. Павлу було відомо, що узи і скорбота чекають його в усіх містах. Обидва апостоли пережили те, про що пророкував Учитель.
Через великий проміжок часу, що відділяє нас від цих подій, і у зв’язку з різними думками істориків, важко точно встановити усі факти про мучеництво апостолів і Ісусових послідовників. Нижченаведені дані узяті з «Книги мучеників» Фокса – одного з найбільш достовірних серед доступних нам джерел.
- Левій Матфей прийняв смерть від меча в одному з міст Ефіопії.
- Марка протягнули вулицями єгипетського міста Александрія, замкнули на ніч у тюремному підземеллі, а уранці спалили живцем.
- Лука був повішений на маслиновому дереві грецькими жерцями.
- Іоанна в Римі (за наказом імператора Доміціана) кинули в котел з киплячою олією, проте він не постраждав від опіків. Пізніше він був засланий на острів Патмос (Одкр. 1:9) працювати на копальнях. Потім апостол був повернений із заслання за наказом імператора Нерви (що правив після Доміціана). Іоанн вважається мучеником, оскільки був засуджений до мученицької смерті, хоча йому вдалося уникнути її. Він помер природною смертю.
- Яків Алфеїв був скинутий з крила храму.
- Яків Зеведеєв, зазнавши гоніння і переслідування, був обезголовлений в Єрусалимі.
- Филипа побили батогами і розіп’яли в місті Геліополь Фригійський.
- Варфоломій був жорстоко побитий і розіп’ятий ідолопоклонниками. Напівмертвого, його зняли з хреста і обезголовили.
- Андрій був прив’язаний до хреста, де він проповідував перед присутніми до останнього подиху.
- Фома проповідував у Парфії та Індії. Язичницькі жерці пронизали його списами.
- Іуда був розіп’ятий в Едесі.
- Симон Зилот, на думку авторитетних істориків, був розіп’ятий у Персії. (Фокс стверджує, що він прийняв мученицьку смерть у Британії).
- Матфій був забитий камінням, а потім обезголовлений.
- Петро був жорстоко побитий, а потім розіп’ятий вниз головою.
А їх послідовники? Чи були святі Ранньої Церкви якось інакше винагороджені сучасниками? Життя цих людей – приклад страждань за віру.
«Це порочний світ, Донате, неймовірно грішний світ, – написав новонавернений у християнство Кіпріан, – але я виявив посеред зла спокійних і святих людей, що осягнули велику таємницю. Вони знайшли радість, що в тисячу разів перевершує усі задоволення нашого нечестивого життя. Вони зневажені і гнані, але це їх не турбує. Вони – хазяї своїх душ. Вони перемогли світ. Ці люди, Донате – християни, і я – один з них».
Кіпріан жив у Карфагені. Він обіймав посаду професора різних наук і був популярний серед студентів. Вихований у багатій сім’ї, цей освічений язичник жив серед розкоші, вважаючи, що людина була створена для задоволення своїх бажань. Джерелом духовного осяяння для Кіпріана став християнський священик з Карфагена. Кіпріан продав майно, віддав жебракам прекрасний одяг і почав нове життя в простоті і стриманості.
Пізніше він став єпископом Карфагена. Проте незабаром крики язичницького натовпу: «Кинути Кіпріана до ями з левами!» змусили благочестивого служителя коритися Ісусовому наказу: «Коли ж гнатимуть вас в одному місті, біжіть у інше» (Мф. 10:23). Його майно було конфісковане, і він був вигнаний на якийсь час. Врешті-решт, він розділив мученицьку долю більшості християн і був обезголовлений у 258 р., здійснивши Ісусове пророцтво про долю Його послідовників.
Іоанн Златоуст (ІV ст.) був переконаний, що вигнання і смерть чекають на кожного Христового послідовника. Коли, через вірність істині і Богу, він був оголошений поза законом імператорським указом, Іоанн написав другу із заслання: «Ти оплакуєш моє вигнання. Але з моменту, як я пізнав, що моя країна – Небеса, для мене уся земля стала місцем заслання. Константинополь, з якого мене вигнали, так само далекий від Раю, як і пустеля, де я перебуваю».
Ми цитуємо твір У. Робертсона Нікола:
«На зорі Свого служіння Христос знав, які будуть випробування і яким буде кінець. У Нього не було натхненних мріянь і райдужних надій, що так часто топляться в крові. Ранок Його життя був багровим, погода була вітряною, і Він знав, що захід Його земного існування стане бурею агонії і мук.
Коли Ісус зійшов на гору, то, «відкривши уста Свої» учив народ: «Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи – Мене ради. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах. Так гнали і пророків, які були до вас» (Мф. 5:10-12).
Ці слова наповнені глибоким сенсом і вічним заспокоєнням. Заповіді блаженства (Мф. 5:3-12) – найвищі і найбільш славні з усіх благословень. Агнець Божий довів їх істинність у вищій мірі. Щоб стати умилостивленням за гріхи Свого народу, Він постраждав «поза брамою» (Евр. 13:12). Історія Його Церкви – літопис високої ціни слідування за Учителем, тяжких битв і героїчних смертей. Поки не минуть «перше небо і перша земля» (Одкр. 21:1), до цього мають бути готовими усі Його послідовники.
Ми ніколи не повинні забувати про те, що переслідування і гоніння поступово поклали край земного життя усіх Апостолів, і один за другим вони відшкодували Його жертву, увінчавши своє життя смертю.
Рання Церква пройшла через безліч страждань. Один з християнських поетів того часу описує міста, що приносять у Судний День Господу рештки святих, які там покояться. Не знайшлося міста, де б не зустрів мученицьку смерть вірний учень Христовий! Життєвий шлях одних був коротким і тернистим, другі – довгі роки простували кам’янистою дорогою, у трудах і виснаженні залишаючи криваві сліди, поки не досягли мети подорожі – свого останнього хреста».
* * *
Як тужила душа Спасителя, коли Він закликав людей йти за Ним, знаючи, що ціна учнівства висока – заслання, темниці і мучеництво! Поза сумнівом: Він проникав поглядом за межі земних випробувань і бачив, що «…короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу» (2Кор. 4:17).
Світ ненавидить зовсім не нас, тимчасових мешканців «глиняних сосудів» (2Кор. 4:7). Коли ми помираємо з Ісусом, і вже не ми живемо, але живе в нас Христос (Гал. 2:19-20), то ненависть, від якої страждав Спаситель тут, на землі, повстає проти Нього в нашій плоті.
Вірне спостереження: коли християни наслідують приклад Ранньої Церкви в поведінці, вченні і вірі, вони повертають сяйво істинного ЖИТТЯ через Дух Божий, що мешкає в них. Але також вони зазнають атак «князя світу цього» (Ін. 16:11) і усіх його сподвижників, переносячи гоніння вдома, у церкві і на роботі.
