- «І Я покажу йому, скільки він має постраждати за ім’я Моє» (Діян. 9:16)
- «…Дух Святий по всіх містах свідчить, кажучи, що кайдани і скорботи чекають мене. Але я ні на що не зважаю і не дорожу своїм життям, тільки б з радістю завершити мою діяльність і служіння, що я прийняв від Господа Ісуса: проповідувати Євангеліє благодаті Божої» (Діян. 20:23-24).
Небагато місіонерів отримують особливий наказ з штабу – страждати в ім’я Ісуса. Голова Церкви ясно сказав Святому Павлу на початку його християнського життя, що страждання будуть невід’ємною частиною покликання апостола.
Джордж Б. Шо у двох книгах про страждання християн розповідає про свої переживання від зустрічі з горем і муками. Брат Шо ділиться одкровеннями про Божу мету, коли Він допускає, щоб Його слуги могли проходити через скорботу, гоніння і утиски. Ми пропонуємо вам його роздуми про Павлове життя.
«Павло був великим мучеником Ранньої церкви. Ми часто уявляємо Павла чудовим учителем і місіонером, видатним мислителем і письменником. Не завжди нам спадає на думку, що він також був великим мучеником, і що він був покликаний страждати так само, як і був покликаний благовістити. Скорбота була такою ж насущною частиною його служіння, як і проповіді.
У стражданнях Павла ми бачимо силу християнства, а в його вченні – філософію християнства і план спокутування. Апостол усвідомлював це, коли написав: «Та для того я й помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першому показав усе довготерпіння, як приклад для тих, які будуть вірувати в Нього, для життя вічного» (1Тим. 1:16). Павлу належать чудові слова: «Та й усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані» (2Тим. 3:12).
Є особливий сенс у тому, що Павло був обраний страждати. Він мав зазнавати скорботу не просто як наслідок його віри в Ісуса Христа і відданості непопулярному вченню, але служачи прикладом для Церкви в прийдешні віки. Він мав стати втіленням істини, на якій влаштований Всесвіт: страждання потрібні для удосконалення нашого буття.
Павло розумів, що страждає заради інших вірних. Він писав церкві в Колосах: «Нині я радію в стражданнях моїх за вас і поповнюю нестачу у плоті моїй скорбот Христових за Тіло Його, яке є Церква» (Кол. 1:24). Сам Ісус сказав про Павла після його навернення до християнства: «Я покажу йому, скільки він має постраждати за ім’я Моє» (Діян. 9:16). Павло відчував, що, завдяки його стражданням, життя виливається в Церкву, оскільки написав: «…смерть діє в нас, а життя у вас» (2Кор. 4:12).
Павло не був звичайним мучеником навіть у ті дні жорстоких переслідувань. На відміну від багатьох християн, що зазнали заради праведності декілька днів гострого болю, що переходить в агонію, Павло страждав від безперервного болю майже усе життя. «Я щодня вмираю…» (1Кор. 15:31), – казав він людям, які заперечували воскресіння з мертвих. «Навіщо і ми повсякчас наражаємося на небезпеки?» (1Кор. 15:30). Його життя було наповнене тривалими і різноманітними стражданнями. Тілесні муки апостола були суворими: його били палицями, закидали камінням, били батогами, ув’язнювали в темниці, грабували. Він пережив декілька корабельних аварій. Розлючені натовпи терзали його. Павло пізнав сувору нужду, бо написав: «Навіть донині терпимо голод‚ і спрагу, і наготу, і страждаємо, і поневіряємось» (1Кор. 4:11). Він часто бував «…в немочах, у кривдах, у нестатках, у гоніннях, в утисках за Христа» (2Кор. 12:10).
Він відчував сильні душевні страждання заради Христової Церкви. Дійсно, Павло був, як і його Учитель, муж скорботи. Виснажений і хворий, апостол подорожував з однієї церкви в другу, стаючи свідком розподілів і розбіжностей серед вірних. До римлян він пише: «Істину кажу у Христі, не обманюю, совість моя свідчить мені Духом Святим, що велика мені печаль і безупинний біль серцю моєму» (Рим. 9:1,2). До церкви Коринфа він каже: «Отже, я вирішив сам у собі не приходити до вас знову у смутку» (2Кор. 2:1). У Посланні до Филип’ян читаємо: «Бог помилував …мене, щоб не додалася мені печаль до печалі» (Фил. 2:27). Він служив «…Господеві з усякою смиренномудрістю і з рясними сльозами серед спокус» (Діян. 20:19). Він напучував вірних «…день і ніч безперестанно зі сльозами» (Діян. 20:31).
Чим сильніше він прагнув до мети, тим глибше ставали його страждання. Останні роки життя апостола сповнені великим значенням. Тіні згущуються, передчуття бурі, що наближається, наповнює повітря. Сивоволосий старець, що тремтить від холоду в тюремній камері, залишений людьми і зневажений ворогами, чекає остаточного удару, який покладе край земним стражданням і навіки заспокоїть його скорботне серце. Життя, повне мук, скрасило цю останню годину, і апостол передчуває радість відходу зі світу, де йому були знайомі тільки боротьба і душевні хвилювання.
Він не їхав на тріумфальній колісниці, але стомлено помалу йшов путівцем. Відзнаки не прикрашали його одяг – залізний ланцюг звішувався із зап’ясток. Поява апостола не була зустрінута оплесками натовпу – декілька упокорених друзів складали увесь його ескорт. Проте римські вулиці не знали урочистіших кроків, і ніколи крізь ворота цього міста не проходила така упевнена в перемозі душа.
Павло завоював серце християнської церкви не лише науками і героїчними працями, але і благородними стражданнями. Він надихнув кожного вірного, який у наступні віки буде покликаний страждати за Христа. Павло напучував кожного християнина: «Отже, терпи страждання‚ як добрий воїн Ісуса Христа» (2Тим. 2:3).
Подібно до Ісуса ми повинні стражданнями набувати навичку «до послуху» (Євр. 5:8). «…Хвалимось і скорботами» (Рим. 5:3). Чому, Павло? Бо «…від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість, від досвідчености – надія» (Рим. 5:3-4). Знову апостол каже нам, що «…короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу» (2Кор. 4:17). Яким чином, Павле? Бо: «…коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме – дочасне, а невидиме – вічне» (2Кор. 4:18). Він не шукає пояснення загадковим проблемам Всесвіту. Йому було довірено «…відкрити всім, у чому полягає будівництво таємниці, споконвіку утаєної в Бозі» (Еф. 3:9). Для Павла хрест Ісусів – відповідь на усі питання. При воскресінні з мертвих кожному буде віддано за заслугами. Передчуваючи цей день, Павло проголосив: «…я не даремно біг і не даремно трудився» (Флп. 2:16). Він сказав: «Отже, браття мої улюблені, будьте тверді, непохитні, завжди збагачуйтесь у ділі Господньому, знаючи, що труд ваш не марний перед Господом» (1Кор. 15:58).
Прийдуть похмурі дні, коли щирий християнин запитає: «Чому я не можу насолоджуватися усіма земними зручностями і задоволеннями?» Ви можете, якщо згодні заплатити за них ціну, яку платять інші люди. Але чи бажаєте ви цього? Світські зручності і задоволення куплені страшною ціною. Подумайте про те, що інші платять за них і припиніть скаржитися на хрест, який ви покликані нести. У ваших стражданнях зараз більше радості, ніж в їх задоволеннях. Чи нічого не означає «…багатство славної спадщини Його» (Еф. 1:18)? Чи нічого не означає мати «добру совість» (1Тим. 1:19)?
Що, якщо ви покликані переносити біль заради Ісуса, і чи не буде вона солодкою в порівнянні з муками розкаяння через зречення від нього? Хіба царювання з Агнцем Божим не винагородить за страждання заради Нього? Ви повинні брати свій хрест і йти за Христом. Поза сумнівом, вам доведеться пережити багато похмурих грозових днів, суворі випробування віри, осуджувальні погляди світських людей, нерозуміння вашого способу життя. Багато вогненних печей випробують вашу вірність Ісусу.
Ви стоятимете, і дивитиметеся в чорні небеса, марно шукаючи світла. Ви благатимете, щоб вас «обійшла чаша ця» (Мф. 26:39), і будете самотні у вашому Гефсиманському саду, тоді як друзі будуть або занадто втомленими, або байдужими, і не виявлять співчуття. Ви переживете відчай самотності і тремтітимете в темряві. Але випробування принесуть силу згори, і ви краще пізнаєте Господа.
Ви не сформуєте видатний характер, якщо не підійдете до краю Голгофської скелі. Усі, що досягли звання «святих», пройшли цей шлях. Характер загартовується в горнилі скорботи. Образ Ісусів формується на ковадлі страждань. Посеред наших гонінь, браття, з Божою допомогою, давайте робити усе, що від нас залежить».
