- «І блаженний той, хто не спокуситься через Мене» (Мф. 11:6)
- «Це сказав Я вам, щоб ви не спокусилися» (Ін. 16:1)
Кілька років тому (перш, ніж ми усвідомили яке місце в християнському житті займають страждання), нас дивувало, як мало уваги Ісус звертав на те, що Іоанн Хреститель був кинутий у темницю. Почувши питання (життєво важливе для Його вірного Предтечі!), Христос не пішов у в’язницю, щоб заспокоїти суворого пророка, але вирушив на північ, у Галилею.
Здається, що увага, яку Ісус приділяв людському життю, у порівнянні з питанням про душу, була дуже незначною, бо Він сказав: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; але бійтесь більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні» (Мф. 10:28).
Створюється враження, що Він не надто цінував тимчасове перебування людини тут, на землі. Ми піддаємося «промиванню мізків» через сучасні засоби масової інформації (як світські, так і християнські!): «Насолоджуйтеся! Живіть довго! Не страждайте від болю – приймайте знеболюючі пігулки!» – ось гасла декадентського суспільства. Принцип «їси, пий, веселися!» виражає занепад західної цивілізації, так само, як це відбувалося з тими народами, що вдавалися до задоволень, про які розказано в Старому Завіті.
У Писанні говориться: «Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55:8-9).
Відстань до початку «центру всесвіту» була визначена приблизно в 30000 світлових років. Швидкість світла складає 300000 км. на секунду. Це важко зрозуміло і ясно вказує, як далекі наші думки від Божих. Без вивчення Його Слова і спілкування з Ним у молитвах ми обмежені в мисленні і розумінні.
«…Що високе в людей, те мерзенне перед Богом» (Лк. 16:15).
Стюарт Холден написав зворушливу статтю про тимчасове перебування самотнього пророка – Іоанна Хрестителя – в Іудеї. Сподіваємося, що вона допоможе вам так само, як і свого часу нам.
«Кінець життя, присвяченого вірному служінню Богові, Іоанн Хреститель провів у в’язниці на березі Мертвого моря. Він був неймовірно відданий Ісусові, чесний в усьому, що стосувалося його місії, напрочуд сміливий у проголошенні довірених йому істин, і, проте, кінцем його служіння стала темниця.
Що за випробування для такої людини! Здається, що його віра, самозречення, бажання умалятися, щоб Христос зміг зрости, не були оцінені і відмічені. Пережите їм так сильно суперечить Божим обіцянням, що легко зрозуміти замішання, яке спонукало його послати учнів до Христа з питанням: «Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?» (Мф. 11:3). Бо ось Агнець Божий, що прийшов «проповідувати полоненим визволення… відпустити замучених на волю» (Лк. 4:18), проте, не звільняє з темниці людину, яка, здається, більше за інших має право вимагати цього від Нього. Ісус визначив мету Своєї місії, використовуючи слова милосердя і любові до «скрушених серцем» (Іс. 61:1-3). Проте, ось зломлена, скрушена серцем людина, якої Христос явно не помічає.
Чи дивно, що, врешті-решт, сумніви перевищили віру? Іоанн посилає учнів до Ісуса в надії, що Той відкрито проголосить Себе Месією і представить такі незліченні докази тому, хто, не страшачись високої ціни, залишився вірним Сину Божому.
Єдиною відповіддю Ісуса посланим, була демонстрація Його суверенної влади над силами руйнування і смерті. Він сказав учням: їм треба повідати Іоанну про те, що вони бачили, і передати слова, які піднімуть його на новий рівень переможної віри: «…блаженний той, хто не спокуситься через Мене» (Мф. 11:6). Це означає, що на благословенному шляху завжди зустрінеться випробування віри, сенс якого в тому, що істинний спокій доступний тільки людині, яка довірятиме Христу, коли для її віри не буде жодних видимих підстав; людині, яка вірить Сину Божому, коли усе видиме тільки суперечить її переконаності. Така людина ніколи не завагається і залишиться вірною, навіть коли уявна байдужість Бога до краю випробовує терпіння Його слуг.
«Це сказав Я вам, щоб ви не спокусилися» (Ін. 16:1). Сенс цих Ісусових слів, (вимовлених напередодні страти, коли суворі випробування мали обрушитися на Його послідовників) у тому, що їм треба буде утвердити душі на істинах про Його мету і силу, якщо вони хочуть уникнути спотикання і відпадання від Нього. «Тримайтеся того, про що Я говорив, і що показав вам. Будьте вірні і повністю довіряйте Мені всупереч усім нез’ясовним подіям і стражданням. Тоді ви не похитнетеся, але зміцнитеся в знегодах, які зазнаєте за Моїм волевиявленням», – каже Христос.
У житті кожного Ісусового учня завжди будуть важливі питання, що залишилися без відповіді: «Чому?» Ніхто з нас ніколи не звільниться від необхідності досягнення вірою і довготерпінням благословенної довіри Йому. Уявіть собі людину, яка спокушається про Христа. Це не просто явне боговідступництво, безсердечне відкидання істини або гірке заперечення минулого слідування за Ним. Швидше, усе це починається з розчарування в надії нездійсненого очікування, втоми від молитви, що залишилася без відповіді, сердечного болю, який, здається, не зустрічає Божого співчуття.
Це перетвориться в невисловлену і, майже невимовну словами, недовіру. У міру того, як ми леліємо її в душі, у нас зростає почуття, що свідчить нам про те, що Бог несправедливий. Воно породжує думки, подібні до цих: «Ісус не ставиться до нас так, як ми на те заслуговуємо». Жалість до себе перетвориться в образу, і, досить скоро, ярмо Доброго Пастиря стане стомливим. Ми також кидаємо виклик Його праву контролювати наші життя. Подібний тяжкий процес закінчується таємною відмовою від Нього, як Учителя, і часто публічним відходом від усіх духовних інтересів і цілей. Це – тривіальний приклад «спокуси» про Ісуса».
