Для Іоанна і його друзів-апостолів ця неділя послужила початком днів навіть більш славних, ніж ті, якими вони насолоджувалися з Учителем у Галилеї. Тоді вони занадто часто були безглузді, неслухняні або сумнівалися в Ньому. Тепер вони були Його співпрацівниками по-новому. Вони усвідомили, що усе, що Господь Ісус робив і казав у Галилеї і Іудеї, було початком виконання того, що Він запланував зробити разом з ними, через них і через тих, які прибували день за днем. Іоанн згадував Його слова на Останній Вечері, про те, що вони зроблять більше, ніж зробив Він; і з Ним разом вони доводили це, коли проповідували, учили і зціляли.
Це був тільки початок. Вони дійсно стануть Його свідками в Іудеї, Самарії і в найвіддаленіших куточках світу: Петро піде в Рим, Фома – в Індію, Іоанн – в Ефес, а Павло, з яким вони ще не були знайомі і який незабаром стане їх обвинувачем, працюватиме і подорожуватиме більше за всіх апостолів, після прямого Ісусового втручання.
Вони знали, що все ще є слабкими і грішними людьми. Ніхто не міг зрівнятися з Ісусом. Але Дух робив їх з кожним днем усе більш схожими на Нього і учив їх. Іоанн виявив, що скоро він став знати Господа Ісуса краще, ніж знав Його, коли вони разом ходили галилейськими полями. Він міг вільніше розмовляти з Ним у молитві, ніж коли говорив про турботи, тривоги і питання учнів у ті місяці і роки, коли Ісус перебував і спілкувався з ними. Ісус не лише воскрес, Він вознісся. Він був з Отцем, просячи за них і виливаючи Свої дари. Але також Він був і з ними.
Іоанн виявив, що в кожного вірного було це відчуття зростаючої близькості. Пам’ять про велику і добру людину з віками тьмяніє, але Іоанн вже знав істину, яка буде виражена через декілька років безсмертними словами: «Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13:8).
Отже, Іоанн і його друзі вийшли на дороги і стежки, пішли в міста і країни, і перетнули моря, щоб проголосити: «Про те, що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали і чого торкалися руки наші, про Слово життя» (1Ін. 1:1).
