Завжди є небезпека того, що ми можемо забути про велике Боже спокутування. Нам треба жити далі, складати іспити, ростити дітей, платити податки і стригти газони. Серед усіх життєвих турбот так легко забути про те, що 2000 років тому на самотньому пагорбі за міською стіною Бог розірвав Своє серце, щоб сказати: «Я люблю тебе».
Щодня в новинах ми читаємо про стихійні лиха, людське насильство, вимоги уряду, нас цікавлять і спортивні події. Навколо нас какофонія голосів, серед якої так легко забути про старий Хрест. Але ми не повинні забувати про нього.
Смерть Еммануїла була в плані Божому ще до створення світу. Знову і знову це було передбачене пророками, що керувалися Богом.
Коли Ісус помер, затремтіла земля, сонце відмовилося світити, важка завіса в храмі розірвалася згори до низу. Жодна подія упродовж усіх віків не може за своєю значимістю зрівнятися із смертю Христовою. Жоден винахід. Жодне відкриття. Жодна воєнна подія. Жоден прорив медицини.
Хрест Христовий височіє над історією людства. Але ми схильні забувати.
Ось чому Ісус у ту ніч, в яку був відданий, зібрав учнів у світлиці в Єрусалимі і перетворив юдейську старозавітну Пасху на Вечерю Господню.
Він узяв хліб, переломив, роздав учням і сказав: «Прийміть, споживайте, це Тіло Моє, яке за вас ламається» (1Кор. 11:24).
Потім Він узяв чашу, яка має таке величезне значення в ізраїльській традиції, і сказав: «Пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мф. 26:27,28).
Зробивши це, Ісус сказав: «Це творіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене. Бо кожного разу, коли ви споживаєте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте, доки Він прийде» (1Кор. 11:25,26).
І ось ми через 2000 років все ще збираємося разом… нас мільйони… у кожній країні світу… постійно… Щоб споживати святий хліб причастя і пити зі священної чаші Його Вечері.
Ісус хотів, щоб наш світ ніколи не зміг забути Його Хрест і Його слово про божественну благодать для грішників. Жодна трагедія у світі не змогла б зрівнятися з тим, якби люди забули про Голгофський Хрест.
Так наш Господь встановив священне таїнство причастя.
Деякі використовують грецьке слово «подяка» і називають його Євхаристією. Деякі вважають, що це жертва, яка повторюється, і що всякий раз хліб і вино перетворюються на тіло і кров Христові. Деякі, до яких відношуся і я, називають це Вечерею Господньою і вважають це найбільш значущою дією, в якій можуть брати участь християни.
Беручи участь у причасті, ми підкоряємося Христу. Він заповідав нам це. Цим ми несемо свідоцтво світу про те, що спокутування належить усьому людству. Ми сповіщаємо Його смерть. Ми затверджуємо свою віру і підтверджуємо те, що наше сподівання завжди буде покладене лише на Ісуса, нашого Спасителя.
Крім усього іншого, ми досліджуємо своє серце і сповідуємо всякий нечистий вчинок або думку. І ми оновлюємо свою єдність, свою дорогоцінну віру – це свято для усієї сім’ї, сім’ї Божої! І ви радієте обіцянці Ісуса, що Він повернеться знову. Бо ми звершуватимемо Причастя тільки до тих пір, поки Він не повернеться.
Ви колись замислювалися над тим, чому Ісус не просив нас пам’ятати про Його чудеса, Його Нагорну проповідь, Його притчі?
Звісно, ми пам’ятаємо це, ми повинні це пам’ятати.
Всякий раз, читаючи Євангеліє, ми пам’ятаємо, як Він зцілив сліпого Вартимея, ходив по воді, годував безліч людей хлібами і рибою. Але Він піклувався тільки про одне – щоб ми не забули Його смерть. Він говорив: «Пам’ятайте Мою смерть, поки Я не прийду знову».
Хочу знову повторити, те, що я неодноразово говорив під час цих проповідей:
- ми не спасаємося Ісусовим прикладом;
- вічне життя не є винагородою за те, що ми намагаємося наслідувати Його приклад;
- ми спасаємося навіть не молитвами Ісуса, не Його чудесами і не співчуттям.
Він міг би прожити тут на землі ще десять тисяч років, говорячи так, як ніколи ще не говорила жодна людина, живлячи безгрішним життям, розплющуючи очі сліпим, благословляючи дітей. Але якщо б Він не помер на Голгофському Хресті, ніхто б не потрапив на небеса. Бо Він спокутував нас Богові Своєю кров’ю зі всякого народу і племені. Ми викуплені не тлінним сріблом або золотом, але дорогоцінною кров’ю Ісуса Христа.
У вас добра пам’ять? Можливо, ви погано запам’ятовуєте імена. Я звик усе записувати, щоб не забути, що мені потрібне. Нічого страшного, якщо ми з собою завжди носимо блокнот. Нам усім потрібна допомога, щоб триматися правильного шляху.
Сподіваюся, що ваш пастор у кожній проповіді нагадує вам, що всяке благословення, яке ми маємо, приходить з Хреста.
Куди б я не приїхав, всюди в церквах прибирають кафедри, а замість них ставлять невеликі підставки або пюпітри для того, щоб промовця було повністю видно.
Але я б вважав за краще бачити Ісуса.
Церковна історія свідчить нам, що кафедри були придумані для того, щоб приховати промовця. Проповідник – це лише голос. Насправді чим менше його видно, тим краще. Ісус – це головна гордість християнства.
Один старий проповідник молився так: «Господи, заховай мене за Твоїм Хрестом, щоб мене зовсім не було видно, а лише Ісуса». Ми живемо в століття знаменитостей. Ми знаємо зірок сцени, кіноекрану, спорту. На мій погляд, церква намагається наслідувати світ.
Отже, ми направили промінь світла на яскравих представників релігії і зовсім забули про те, що Ісус є головою церкви…
Іоанн Хреститель сказав: «Йому належить рости, а мені умалятися» (Ін. 3:30).
Треба за всяку ціну перемагати те, що відвертає увагу людей від Хреста. Ми повинні прагнути до того, щоб жодна програма, жоден захід, жодна людина не змусили нас забути хоч на мить про те, що наша надія заснована на крові і праведності Христа.
«Це творіть … на спомин про Мене».
Хліб і вино святого Причастя постійно нагадують нам, звідки приходить наша надія.
Одна жінка запитала пастора: «Що означає Хрест?» Він на хвилину замислився і сказав: «Не можна придумати кращої прикраси для церковної дзвіниці, чи не так?»
Дорогий друже, Хрест це більше ніж просто прикраса. Це Божий шлях, щоб привести тебе до слави. Ми ніколи не повинні цього забувати. За допомогою святого Причастя Ісус допоміг нам це запам’ятати.
Тепер ви не прийматимете причастя, щоб спастися. Ми приймаємо причастя, бо ми вже спасенні. Спасенні благодаттю. І оскільки Ісус – наш Господь, то ми коритимемося Його заповіді: «Це творіть на спомин про Мене».
