Сирійські солдати швидко відвели Ісуса в казарми. Для допиту жертву вішали за руки, а писар стояв поряд, готовий записувати визнання або свідчення, що лунають упереміж з криками. Але Ісуса вони повели у двір, де, серед канавок для стоку крові, стояв стовп до пояса заввишки: цей стовп сьогодні вже використовувався двічі для засуджених злодіїв.
Іоанн усе це бачив, крадькома серед тих, хто заходив і виходив з палацу. Майже плачучи, він дивився, як солдати роздягають Ісуса догола і прив’язують до стовпа так, щоб батоги однаково добре діставали і до спини, і до стегон, і до ніг. Два великі голі раби вже стояли напоготові. Кожен з них тримав батіг, сплетений з трьох шкіряних смуг зі вставленими в них шматками кістки. Стоячи з боків від Ісуса, вони з усієї сили по черзі опускали батоги, розриваючи шкіру, нерви і м’язи. Вони хльостали Його по плечах, хребті, стегнах і сідницях. Ремені обвивалися навколо тіла і розривали Йому груди і ребра. Довге побиття флагелумами саме по собі могло спричинити смерть або зробити на все життя калікою; але в людини, на яку чекало розп’яття, мало залишитися достатньо сил, щоб нести хрест до місця страти. Біль був всеосяжним. Коли через роки послідовників Ісуса батожили за їх віру, їм легшало при думці, що Ісус поруч і розуміє, як вони страждають.
Ісус не кричав. З надлюдською силою Він терпів біль мовчки. Але Його мужність ніяк не вплинула на солдатів. Коли побиття батогами припинилося, Його відв’язали. Він стояв у крові, тремтячи від шоку, ран і синців, і тоді вони стали сміятися над Ним: дістали військовий плащ, схожий за кольором на імперський пурпур, і накинули на голе тіло Ісуса. Далі вони зробили вінок з терня із шипами, схожий на царську корону, і натягнули Йому на голову так, що кров заструмувала по скронях і обличчю. Вони сунули Ісусу в праву руку хлист, впали перед Ним на коліна і радісно закричали: «Радуйся, Царю Юдейський!» (Мф. 27:29).
Уся ненависть до євреїв вирвалася назовні, коли вони взяли батіг і стали бити Його по голові, так що шипи ще глибше встромлювалися в шкіру. Один за другим солдати підходили, ставали на коліна, потім вставали, плювали на Нього і били по обличчю, розсерджені Його мовчанням і небажанням сваритися у відповідь.
Ця груба розвага припинилася, коли прийшов наказ повернути Ісуса на Ліфостротон. Під час побиття батогами Пилат залишався усередині палацу. Тепер він з’явився, і натовп, який очікував на нього, принишкнув. Іоанн, пригнічуючи нудоту і горе, теж поквапився назад, поки його не упіймали і не замкнули. Він стояв на вулиці і дивився, як Пилат вийшов вперед до краю Ліфостротона і звернувся до народу.
«Ось, – сказав Пилат, – я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої провини» (Ін. 19:4).
У повній тиші усі подивилися в бік казарм. З тіні повільно, хитаючись, підштовхуваний солдатами, вийшов Ісус у пурпурному плащі і терновій короні, обличчя Його було забруднене плювками і відмічене агонією, одяг просочився кров’ю.
«Це – Чоловік!» – вигукнув Пилат.
Серце Іоанна завмерло. Декілька хвилин остання надія на те, що Ісуса відпустять і повернуть друзям, повисла в повітрі. Потім він почув з натовпу голос, повний отрути: «Розіпни!» Крик підхопили: «Розіпни! Розіпни!»
Пилат помилився, сподіваючись на їх співчуття жертві. Він щось кричав у відповідь, але шум наростав. Іоанн почув, як священики скандували: «Ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим» (Ін. 19:7).
Пилат виглядав зляканим і загнаним у кут. Він знову завів Ісуса всередину. Цього разу розмова сталася наодинці. Напевно, Іоанн дізнався про подробиці пізніше, у щасливіші часи, від Самого Ісуса, і зміг подумки уявити собі цю сцену.
Покритий ранами В’язень, царствено величний, незважаючи на кров і бруд, що покривають Його, стояв перед намісником. «Звідки Ти?» – запитав Пилат.
Ісус нічого не сказав.
«Чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе?» (Ін. 19:9,10).
Ісус відповів, пересилюючи біль у розбитих губах: «Ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище. Тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі» (Ін. 19:11).
Пилат знову вийшов на Ліфостротон, один. Іоанн знав, що одне слово намісника може звільнити Ісуса. Але обвинувачі закричали: «Якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві!».
Пилат опинився в пастці. Якщо він виконає свій обв’язок і відпустить Ісуса, Якого знайшов невинним, його кар’єра може бути зруйнована.
Він наказав знову привести Ісуса.
«Це, Цар ваш!»
«Візьми, візьми і розіпни Його!»
«Чи Царя вашого розіпну?»
«Немає в нас царя, крім кесаря» (Ін. 19:12-15).
В іншій ситуації Пилат оцінив би їдку іронію того, що найгордовитіший народ проголошує свою вірність кесареві. Але зараз він бачив, лише назріваюче повстання.
Він зайняв місце на бемі, щоб призначити покарання за зраду Риму. Спочатку він наказав, щоб принесли чашу з водою. Натовп затихнув і дивився, як він демонстративно омиває руки.
«Не винний я в крові Праведника Цього, – сказав він, – дивіться ви».
«Кров Його, – закричали підбурювачі. – на нас і на дітях наших» (Мф. 27:24,25).
Пилат, так само винний у вбивстві підсудного, як і єврейські лідери, звільнив Варавву і засудив Ісуса до розп’яття на хресті.
