Нещодавно потрапив на очі один показовий біблійний текст, яким варто неодмінно поділитися. Отже, «Амасія (цар Юдеї) наважився і повів народ свій, і пішов у долину Соляну і побив синів Сеїра десять тисяч… Амасія, прийшовши після поразки ідумеян, приніс богів синів Сеїра і поставив їх у себе богами, і перед ними кланявся і їм кадив. І запалав гнів Господа на Амасію, і послав Він до нього пророка, і той сказав йому: навіщо ти вдаєшся до богів народу цього, які не визволили народу свого від руки твоєї? Коли він говорив йому, цар відповів: хіба поставили тебе радником царським? перестань, щоб не убили тебе. І перестав пророк, сказавши: знаю, що вирішив Бог погубити тебе, тому що ти зробив це і не слухаєш поради моєї» (2Хронік 25:11,14-16). От така сумна і вкрай показова історія.
«Сумна – зрозуміло, але чому показова?» – подібним питанням мимоволі може задатися багато людей. Але не всі, і зазвичай це будуть люди, які свого часу вчинили як Амасія: отримавши від Бога допомогу, з часом забули про неї. Забули до такої міри, що почали приписувати свої звитяги і успіхи лише собі. І тоді ці люди відчули на власному гіркому досвіді слушність Христових слів: «Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого. Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка, і всохне; а такі гілки збирають і кидають у вогонь, і вони згоряють» (Ін. 15:5,6).
Але зауважте, вони відчули, збагнули причину своїх поразок, і, сподіваюсь, змогли через щире покаяння навернутися до Бога Святого. А що ж буде з людьми, які цього не зрозуміли і через це не збагнули основної причини своїх негараздів і тому не примирилися з Богом? На це питання вичерпну відповідь подає Біблія: «Боязких же і невірних, мерзотних і убивць і любодіїв, і чародіїв та ідолослужителів, і всіх неправдомовців – доля в озері, що горить вогнем і сіркою. Це смерть друга» (Одкр. 21:8). От так відсутність вдячності Богу, зарозумілість і, як наслідок, гординя, стає причиною вічного прокляття сили-силенної людей.
Автор: Михайло Лукін
