Чи дозволяєте ви собі бути фамільярним з помазаником Божим? Нижченаведені ознаки наявності фамільярності допоможуть вам визначити, до якої міри ви допускаєте фамільярне ставлення. Пам’ятайте про те, що фамільярність є найбільшою перешкодою для духовного розвитку. Вона заважає проявам сили Божих дарів.
Сім ознак фамільярності
1 Позіхаєш під час проповіді
Позіхання часто є ознакою нудьги. Людина з фамільярним ставленням самовпевнена і гордовито вважає, що вона і так вже знає усе, про що говоритиметься на проповіді. Люди, що позіхають на проповідях, своєю поведінкою заявляють: «О, я знаю цю проповідь. Я вже і так знаю, про що він говоритиме. Я знаю хід його думки. Пробачте, але цей проповідник не зможе сказати мені нічого нового!»
2 Спиш під час проповіді
Зазвичай, коли ми відчуваємо втому, це занурює нас у сонливість. Але іноді сонливість може опановувати нас, коли нам щось набридає і вже здається одноманітним. Вам вже не цікаво слухати Божого помазаника, і ви засинаєте на його проповіді.
3 Обговорюєш минулі промахи Божого помазаника
По суті, кожен помазаник Божий – це людина. І оскільки він людина, він стикається з тим, з чим доводиться мати справу будь-якій іншій людині. Ніхто з обранців Божих не був досконалий. У помазаника Божого є минуле! У нього є сім’я. У нього є недоліки. У нього недосконалий шлюб. І він стикається з тими ж труднощами, з якими стикаються усі люди. Дуже просто узяти на озброєння якийсь його людський недолік і цим вибити ґрунт у нього з-під ніг. Якщо ви почнете обговорювати недоліки Божого помазаника, це вірна ознака того, що він вже не є для вас об’єктом захоплення. За допомогою чого ви самі себе позбавляєте благословення, яке могли б отримати в результаті дії помазання, що перебуває на цьому мужі Божому.
Фумос і екплесо
Коли Ісус прийшов проповідувати в рідне місто, Біблія каже в Євангелії від Луки (4:28), що «сповнились усі гнівом у синагозі, почувши це». Слово «гнів» у грецькій мові звучить як «фумос». Його значення свідчить про зростаюче почуття невдоволення, немов бродіння в людському розумі, лють, обурення (прискорене дихання), гнів. Тобто, люди, які дуже добре знали Ісуса Христа, сповнилися гнівом, почувши Його проповідь.
Проте коли Він проповідував у Галилеї, як написано в Євангелії від Луки (4:32), люди «дивувалися вченню Його». Слово «дивувалися» в грецькій звучить як «екплесо», яке перекладається як здивування, подив і трепетний захват.
Зверніть увагу на те, що між віршем, в якому використовується слово «фумос», і віршем, в якому використовується слово «екплесо» тільки три вірші. Ще зверніть увагу, що «фумос» було реакцією людей у Назареті, а «екплесо» – у Галилеї. Відстань між Галилею і рідним містом Ісуса, Назаретом, двісті кілометрів.
4 Обговорюєш сім’ю помазаника Божого
«Хіба не тесля Він, син Марії, брат Якова, Іосії, Іуди і Симона? Чи не тут, між нами, Його сестри? І спокушалися через Нього». Марка 6:3
Чинячи так, ви не зможете прийняти диво Боже у своє життя. Коли Ісус прийшов у рідне місто, навколо Нього зав’язалася ціла демагогія про те, з чиєї Він сім’ї. Хтось сказав: «Я знаю Його, це мій племінник. Він разом зі своїм батьком багато років робив меблі для моєї сім’ї».
Ісус не зміг здійснити багато чудес у Своєму місті, бо місцеві жителі фамільярно ставилися до Нього і засумнівалися в Ньому. Не дозволяйте фамільярності позбавити вас благословень.
5 Вишукуєш недоліки і перебільшуєш їх
Коли ви згадуєте про якогось Божого помазаника, ви не думаєте про те, які в нього є недоліки. Чи коли в церкву приїжджає пастор-гість, ніхто не задається питанням, чи страждає він нетерплячістю, або може він дратівливий. Нікому і на думку не спаде: а може він у боргах? чи веде марнотратний спосіб життя? Ні, ми не задаємося такими питаннями; ми просто приймаємо слово від цього помазаника Божого.
І, проте, чомусь задаємося такими питаннями відносно Божого помазаника, з яким ми дуже близько знайомі. Ми замислюємося, «Сьогодні він украй роздратований, і нетерплячий до оточення». Тоді як він проповідує, ми думаємо: «Ми розуміємо, що він говорить; але чому він сам не змінюється?..»
Пам’ятаю, багато років тому в моїй церкві була жінка, якій дуже подобалися мої проповіді. Вона захоплено відзивалася про мене в розмові з іншими людьми, які згодом стали членами нашої церкви. Проте з часом у неї з’явилося фамільярне ставлення до мене і моїх проповідей. Одного разу після богослужіння вона звернулася до мене, сказавши: «Мені здається, ви надто багато приділили часу нагадуванню теми з минулого тижня». І потім вона продовжила: «І дуже мало часу ви приділили новій темі».
Через декілька тижнів вона висловила інше зауваження: «У ваших проповідях ви надто багато повторюєтеся». Після цього я став помічати похмурий погляд на її обличчі всякий раз, коли я проповідував. З часом ця жінка перестала ходити в церкву.
Можливо, вона говорила правду, проте вона не знала, що того дня я проповідував людям, які не були в церкві минулого тижня. Можна сказати, що кожного тижня в мене була нова аудиторія слухачів. Поза сумнівом, я міг робити щось невірно. Проте Бог діяв через мене всупереч тому.
Ви вже позбулися колоди у своєму оці? Тоді чому ви так сильно зациклилися на порошині в оці свого пастора? У корінні критицизму лежить фамільярність.
6 Не приймаєш пораду від помазаника Божого
Коли ви когось дуже шануєте, ви цінуєте його поради. А коли фамільярність починає опановувати людину, їй вже складніше приймати якісь поради. Всякий раз, коли пропонується порада, знаходиться причина її не послухатися.
7 Не шануєш і не цінуєш Божого помазаника
Звикаючи до свого пастора, ви можете дуже легко переступити межу поваги до нього. Ми не виявляємо повагу до тих, до кого ми ставимося фамільярно.
Я знаю одного пастора, якого не шанували його парафіяни. Його церква постійно благословляла пастора, що приїжджав у гості. Всякий раз, коли гість-проповідник приїжджав до них проводити конференцію, люди оточували його і говорили, як сильно вони цінують його. Показуючи свою повагу до нього, люди давали йому гроші і дарували подарунки. Але стосовно свого пастора церква не виявляла жодної поваги. Вони помилялися, вирішивши, що пастор-гість був посланий до них Богом. А насправді, їх пастор любив і піклувався про них.
Я учу членів своєї церкви, що давати подарунки своєму пастору, помазанику Божому це по Біблії. Це треба не для того, щоб покращити добробут пастора, а для того, щоб ушанувати дар Божий, і викоренити дух фамільярності.
Автор: Даг Хьюард-Мілс
