Хочете відшукати основну причину своїх проблем? Насправді зробити це не так вже складно: для цього достатньо зазирнути в дзеркало, щоб у власному відображенні побачити корінь своїх проблем. Точніше коренем буде гординя, а кожен з нас виступає провідником, втілювачем задумів і усіляких примх, породжених нашою гординею.
Ясна річ, щойно написане багатьом буде не до вподоби. До того ж до такої міри, що вони заперечуватимуть це, шукаючи за звичкою в особі когось іншого головного винуватця своїх проблем. І знайдуть, можете не сумніватися, сам проходив через це, доки не знайшов у собі сил (чи здорового глузду), щоб таки визнати біблійну істину: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне. Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне» (Гал. 6:7,8).
Ясна річ, що ці біблійні слова не є великим одкровенням для більшості вірних, от тільки вони залишаються цілковитою загадкою для оточуючого світу, який марно шукає основну причину своїх негараздів. Саме основну, бо люди світу цього можуть погодитися з твердженням, що вони теж є джерелом власних проблем, але основну причину шукають все ж таки десь на стороні: чи то їм бракує сміливості, чи то здорового глузду, чи ще чогось, щоб визнати це.
Ну, а хто зголошується визнати це, того ласкаво просимо до гурту «відповідальних людей», звісно, якщо ця людина готова нести відповідальність за власні вчинки (а на це погоджується не так вже багато людей), і намагатиметься не повторювати їх у майбутньому. До цього прагне багато хто, от лише в мало кого це виходить, а все через те, що людям це не під силу. Це під силу тільки Богові (див. Мф. 19:26). А до цього життєвого висновку доходить насправді дуже мало людей, а все через те, що більшість не хоче визнавати власних помилок, нести за них відповідальність, намагатися стати кращими, визнавати фіаско в цьому плані, і, нарешті, шукати шлях вирішення цієї проблеми в Богу… І саме так виглядає шлях від прокляття до Божого благословення. Звісно, якщо людина на це погодиться.
Автор: Михайло Лукін
