Цей Толик – такий капосний хлопець, краще йому на очі не потрапляти! Усім хлопцям у нашому дворі він вигадав прізвиська. А вчора підвернувся йому я. Він майже довів мене до сліз. Я йому нічого поганого не робив, я взагалі намагаюсь триматися подалі від таких хлопців, як Толик. Ми грали у дворі, аж раптом мама покликала мене додому:
– Вітя!
А цей Толик тут як тут:
– Вітя-мурмитя, зелена копитя!
Усі почали сміятися з мене та повторювати цю дурницю. Мені було дуже кепсько, але я від обурення не міг нічого слушного вигадати, аби влучно відповісти. Я пішов додому з єдиною думкою – вигадати для Толика якесь незвичайне, глузливе та образливе прізвисько.
Пообідавши, я взяв аркуш паперу, олівець, написав «Толик» і почав думати. Єдине слово, яке римувалося з цим ім’ям, було «кролик». Але це було зовсім не образливе прізвисько. Я трішечки напружився, і в мене склалося: «Толик, Толик – білий кролик». Якесь дуже ніжне прізвисько вийшло.
Тоді я написав на папері «Толька». Я ламав голову майже годину і, врешті-решт, видав: «Толька, Толька – зелена квасолька». Ще ніжніше вийшло! Я сидів над цим аркушем ще годину, і в мене виник іще один вірш: «Толька, Толька – бананова долька». Це було зовсім не те, на що я сподівався.
Я пішов до Сергія, який робив домашнє завдання, і попросив його:
– Допоможи придумати прізвисько для Толика.
Але Сергій прогнав мене, кажучи, що він геометрію робить і що не буде гаяти час на якісь дурниці. Я поплентався до своєї кімнати, сів за стіл, але в мене не виходило нічого путнього. По деякому часі прийшов Сергій і каже:
– Нічого в голову не лізе, от що можу запропонувати: «Толька, Толька – квадратна парасолька».
Але це теж було неглузливе та несмішне прізвисько. У мене зовсім не було бажання йти на вулицю, але треба було вигуляти собаку. Я взяв м’яч і вийшов із Кузею у двір.
Толик сидів на лавочці. Побачивши мене, він посміхнувся. Моє серце закалатало, я почав пригадувати всі прізвиська, які вигадами ми з Сергієм: «Зараз я йому скажу, я все скажу…» Аж раптом я зрозумів, що не має сенсу це робити. У мене чомусь зникло бажання ображати Толика.
І я звернувся до нього:
– Толику! Ходімо, пограємо в м’яча.
Толик страшенно здивувався: він очікував усе що завгодно, тільки не це. Він відповів мені, повільно вимовляючи кожне слово:
– Добре, ходімо, Вітя.
І, знаєте, він ніколи вже не згадував те моє прізвисько!
Біблія каже: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» (Матвія 7:12).
