«Він впровадив мене до винярні, а прапор його надо мною – любов!» Пісня над піснями 2:4
Образ нареченого й нареченої в Письмі використовується досить часто. Пророк Ісая в Старому Заповіті говорить: «Як тішиться той молодий нареченою, так радітиме Бог твій тобою!» (Іс. 62:5). У Новому Заповіті в зв’язку з цим згадується Церква: «…як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові» (Еф. 5:25-26). І далі, міркуючи про Божественне встановлення шлюбу, апостол Павло говорить: «Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, – і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, – а я говорю про Христа та про Церкву!» (Еф. 5:31-32). А звертаючись до віруючих у Коринті, Павло пише: «…заручив бо я вас одному чоловікові, щоб Христові привести вас чистою дівою» (2Кор. 11:2). Таким чином, цей дивний приклад прекрасних відносин шлюбного союзу використовується у Святому Письмі для того, щоб описати наше спілкування і єднання з Вічним Коханим наших душ.
Я вже згадував, що книгу Пісня над піснями називають ще «Книгою Спілкування», або «Книгою Єднання». Дивним чином це підтверджується в перших сімох віршах розділу 2, де записані звернення нареченого й нареченої одне до одного. Ми завжди з захопленням приймаємо будь-яку можливість поспілкуватися з тим, кого любимо. Однією з найбільш дивних властивостей любові є те, що коли хтось цілком і повністю заповнює наше серце, ми ніколи не вважаємо час, проведений із цією людиною, витраченим марно. В оповіді Соломона закохані спілкуються на природі, десь за містом. «Я – саронська троянда, я долинна лілея!» (П. Пісн. 2:1). Зазвичай ці слова ми відносимо до нашого благословенного Господа, ми говоримо про Нього як про Саронську Троянду. Іноді ми співаємо: «Він – Прекрасна Лілія долин, Зірка ранкова й ясна», – і абсолютно справедливо приписуємо Йому всі ці піднесені порівняння й образи, оскільки нам ніколи не вдасться знайти хоча б один із них, який не можна було б застосувати до нашого Господа. Але одна чудова істина полягає в тому, що Свою дивну красу й славу Він дає Своїм людям. «Я – Саронська троянда [в природі троянда – яскраво-червона квітка], лілія долин». Лілія, що розпускається й цвіте в затишних місцях, – не у великому місті з його шумом, пилом і спекою, – але на прохолодних свіжих рівнинах, на тихих полях. Чи не нагадує нам цей образ душу, яка шукає можливості усамітнитися з Христом?
Коли ми втікаємо від буднів та метушні цього світу, щоб бути з Ним, тоді ми дійсно зростаємо та цвітемо в Його благодаті, стаючи по-справжньому прекрасними в Його очах. Я боюся, що багато хто з нас не розвивається духовно як належить через те, що ми так мало знаємо про це відділення й усамітнення нашого серця для Нього. Серця багатьох євангелістів, які проголошують істину про Христа для людей цього світу, відчувають глибоку скорботу, бачачи, який вплив має світ навіть на тих, хто вже навернувся до Бога.
Як часто доводиться чути питання молодих християн про те, чи повинні вони кинути те чи інше заняття, ставши віруючими й бажаючи вести справжнє християнське життя. Як правило, речі, про які вони запитують із такою глибокою зацікавленістю, не являють собою зовсім ніякої цінності в порівнянні з можливістю спілкування з Господом. «Чи потрібно припинити набивати шлунок якимсь сміттям замість вишуканих страв?» – чи хтось поставив би подібне запитання? Чи повинен я залишити задоволення цього світу заради солодкого спілкування з Христом? Від світських задоволень дуже легко відмовитися в тому випадку, якщо серце знаходить задоволення в Ньому.
Якщо ви пізнаєте Його більше, якщо ви навчитеся радіти спілкуванню з Ним, то дуже скоро вас перестануть хвилювати подібні питання. І коли світ знову запропонує вам: «Чи не хочеш ти взяти участь із нами в цих сумнівних розвагах або в тих грішних справах?», – ви відповісте: «Як я можу собі дозволити опуститися на такий низький рівень? Чи можу я проміняти спілкування з Господом на щось інше? Чи можу я відмовитися від радості, яку приносить Його Слово? Чи можливо відмовитися від спілкування з Його народом взамін на блукання стежками цього світу? Це занадто низько».
Хочеться звернутися до молодих християн: дорога душе, ніколи не думай, що відмовитися від чогось, що може розділити з Христом і позбавити радості Його благословенної присутності, – це слабкість. Відділена для Христа душа зможе подивитися Йому в обличчя й сказати: «Я – саронська троянда, я долинна лілея!», – і відразу почути у відповідь: «Як лілея між тереном, так подруга моя поміж дівами!». Це найвища радість, яку відчуває Бог у спілкуванні зі Своїми вибраними.
Подивись, як відрізняється прекрасна, тендітна, ніжна лілія від грубого, колючого, неприємного терену. Терен символізує тих, хто все ще перебуває під прокляттям, хто ходить дорогами цього світу. На прикладі лілії показані освячені й посвячені Йому люди, які відвернулися від цього світу й навернулися до Нього. Це Божа оцінка Його святих; і поки триває це невелике офіційне обговорення – хоча насправді це приємний діалог між душею, яка звертається до Нього, та Ним, – наречена дивиться на свого нареченого й вигукує: «Як та яблуня між лісовими деревами, так мій коханий поміж юнаками, – його тіні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебіння солодкий!» (П. Пісн. 2:3).
Він говорить: «Ти для Мене – немов лілія, що так не схожа на колючий терен». «А ти – немов прекрасне плодове дерево, що зовсім не схоже на лісові дерева, які не приносять плоду», – звучить голос нареченої. Богослови довго сперечалися щодо правильного перекладу назви цього дерева. Чи то це яблуня, про яку ми й говоримо зараз, чи то солодкий лимон, а можливо схрещений апельсин і грейпфрут із прекрасними освіжаючими плодами – у кожному разі це було гарне тінисте дерево, яке дає чудові плоди. Як би там не було, думка, виражена нареченою, полягає ось у чому: «Ти для мене невимовно прекрасніший за всіх інших. У твоїй присутності я завжди знаходжу спокій, відпочинок і відновлення»; «Його тіні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебіння солодкий!» (П. Пісн. 2:3).
Як часто Дух Божий використовує образ тіні. Щоб до кінця зрозуміти його значення, ми не повинні забувати про спекотний східний клімат. Давайте уявимо на мить втомленого мандрівника, що крокує під палючим промінням тропічного сонця. Зненацька він бачить перед собою прекрасний оазис і вигукує, як колись Давид: «Хорони Ти мене, як зіницю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене» (Пс. 17:8), або: «Яка дорога Твоя милість, о Боже, і ховаються людські сини в тіні Твоїх крил» (Пс. 36:8). Ісая говорить про тіні скелі на пустельній землі. Образ, який так часто використовується в Біблії, говорить про спокій і розраду, які можна знайти тільки в спілкуванні з Христом.
Це не є якимсь обтяжливим, нудним обов’язком. Мені хотілося б звернутися до тих, хто сьогодні є одруженим. Чи пам’ятаєте ви той час, коли вперше зустріли й полюбили того, хто згодом став супутником вашого життя? Чи здавалося вам чимось важким провести півгодини в спілкуванні з ним? Чи намагався юнак знайти будь-яку причину, тільки б триматися подалі від тієї прекрасної дівчини? Чи шукала дівчина якесь інше заняття, щоб не бути вдома, коли до неї приходив гарний хлопець? Звичайно, ні! Ви робили все можливе, щоб ближче пізнати того, хто зачарував ваше серце. Подібне відбувається з віруючим. Чим більше ми пізнаємо Христа, тим більше цінуємо Його солодку присутність. Тому наречена говорить: «…його тіні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебіння солодкий!». Вона відчуває повноту щастя.
«Хай Господь буде розкіш твоя, – і Він сповнить тобі твого серця бажання!» (Пс. 37:4). Ви не зможете втішатися Христом, якщо вас ваблять принади цього світу. «Ніхто двом панам служити не може, – бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Мт. 6:24). Тому ви не зможете насолоджуватися спілкуванням із Христом й одночасно дружити з цим світом.
