Я думаю, що розділ 1 умовно ділиться на три частини. Перші чотири вірші приносять нам глибоку внутрішню радість; у них описується милування нареченої своїм нареченим. Вона вигукує: «Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, бо ліпші кохання твої від вина» (П. Пісн. 1:2).
Мені пригадується один прекрасний слуга Господній, котрий одного разу висловився так: «Іноді мені хотілося, щоб існував лише один-єдиний займенник чоловічого роду, щоб щоразу, коли я вимовляю «Він», усім ставало зрозуміло, що я маю на увазі Господа Ісуса Христа». Ви, звичайно ж, пам’ятаєте слова Марії Магдалини: «Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали…». Потім, звівши очі на, як вона думала, садівника, вона сказала: «Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, – і Його я візьму!» (Ів. 20:13-15). Марія не вважала за необхідне вимовляти ім’я Ісуса. Для неї Він був Єдиним Господом, Який урятував її.
Подібно до цього, піднесене серце вигукує: «…ми радіти та тішитись будемо тобою» (П. Пісн. 1:4); «На запах оливи твої запашні, ймення твоє – неначе олива розлита; тому діви кохають тебе» (П. Пісн. 1:3). Ми знову можемо згадати, як будинок наповнився пахощами, коли Марія розбила свою алябастрову посудину й намастила миром Його голову.
- Як солодко ім’я Ісусове звучить
- Для того, хто всім серцем вірить в Нього.
- І біль полегшує, і рани всі цілить,
- І страх жене, і відганяє втому.
І тепер серце вигукує: «Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у палати свої, – ми радіти та тішитись будемо тобою, згадаємо кохання твої, від вина приємніші, – поправді кохають тебе!» (П. Пісн. 1:4). Пастушку привели з горбистих сільських околиць у царський палац, подібно до того, як ми з вами були приведені з далекої чужої країни в безпосередню присутність Самого Господа, і відтоді наші серця не втомлюються співати:
- О Господи, я голос Твій любові
- Почув, і дух мій радо стрепенувсь.
- Тепер чекаю з вірою святою,
- Коли до Тебе ближче пригорнусь.
- Веди ж мене, о Боже, ближче, ближче,
- На гору, до голгофського хреста,
- Де Ти вмирав за мене й кров пречиста
- З ран струменіла цінна і свята.
«…Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у палати свої, – ми радіти та тішитись будемо тобою, згадаємо кохання твої, від вина приємніші, – поправді кохають тебе!..» (П. Пісн. 1:4). Вона була запрошена царем. Який прекрасний опис справжнього єднання ми бачимо в цьому уривку! Ніколи людина не зможе здобути того заповітного єднання з Христом, поки Він Сам не стане єдиною всепоглинаючою цінністю для її душі. Його любов перевершує всі земні радощі, символом яких у Старому Заповіті є вино.
Чому використовується саме цей образ? Напевно, через звеселяючу дію цього напою. Вино символізує все, що приносить радість і веселощі. Поглинена земними турботами людина, відчуваючи зневіру й смуток, говорить: «Дайте напою п’янкого тому, хто гине, а вина – гіркодухим: він вип’є й забуде за бідність свою, і муки своєї вже не пам’ятатиме!» (Прип. 31:6-7). Вино також є джерелом земної радості, до якої вдавалися й ми до того, як пізнали Христа. Але після того як пізнали Його, ми говоримо: «Згадаємо кохання твої, від вина приємніші» (П. Пісн. 1:4).
З цієї причини моє серце страждає щоразу, коли деякі молоді християни приходять до мене з питанням: «Що ви думаєте з приводу того або цього?.. Чи дійсно погано ходити в театр, на танці, грати в карти або брати участь у різних розважальних заходах?..». У таких випадках я думаю: «Якби вони дійсно знали Господа, то ніколи б не задавали подібних питань». «Згадаємо кохання твої, від вина приємніші…». Одна хвилина, проведена в спілкуванні з Богом, у Його присутності, коштує більше, ніж усі земні радощі. Цьому покликана навчити нас дивна книга – книга Пісня над піснями.
У Його любові, у солодкому спілкуванні з Христом є повнота щастя, про яке, поглинена земною марнотою, людина навіть не підозрює. Якщо ви в Христі, то всі ці світські речі зникнуть із вашого життя, немов сухе осіннє листя.
- Я часто чую, як люди співають:
- «Як я люблю Ісуса! О, як я люблю Ісуса!
- Дуже сильно Його я люблю,
- Бо Він перший мене полюбив».
І в той же час люди, які вимовляють ці високі слова, ніколи не проводять час за читанням Біблії; у них ніколи не знайдеться й десяти хвилин, щоб наодинці помолитися Богові; вони не занадто зацікавлені в спілкуванні з іншими дітьми Божими. Вони навряд чи з’являться на молитовних зібраннях, якщо їх хтось запросить туди, але обов’язково відвідають якийсь публічний захід. У цьому виявляється, що любов Христа зовсім не контролює внутрішній світ і почуття такої людини. Полонена любов’ю душа вигукує: «Згадаємо кохання твої, від вина приємніші». А в Новому Заповіті ми читаємо: «І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом» (Еф. 5:18). Наповнений Духом християнин ніколи не спокуситься дешевими принадами безбожного світу. Христос – це все, чим дійсно може насититися душа.
Наступну частину розділу 1 становлять вірші 5-11. Тут у вас є можливість звернутися до минулих подій, про які я вже розповів. Ми повертаємося до того часу, коли молода пастушка вперше зустрілася зі своїм коханим і запитує, куди він водить свої череди. «Якщо ти не знаєш цього, вродливіша посеред жінок, то вийди собі за слідами отари, і випасуй при шатрах пастуших козлятка свої» (П. Пісн. 1:8). Ця ситуація нагадує нам іншу подію, описану в Новому Заповіті, коли учні Івана прийшли до Ісуса й запитали: «“Учителю, де Ти живеш?” Він говорить до них: “Ходіть і побачте!”» (Ів. 1:38-39). Тут душа вигукує: «Ти пастух мого серця, де тебе можна побачити?». І чує у відповідь: «А ти просто йди по вівчарських стежках, паси своїх овець разом з іншими, і все дізнаєшся». Іншими словами, якщо ти обереш шлях присвяти Христу, то дуже швидко дізнаєшся, де Він живе. Якщо ти будеш ходити в послуху Його Слову, тобі зовсім не буде складно знайти Його.
У віршах П. Пісн. 1:12-16 нашій увазі пропонується прекрасна картина єднання з царем. Тут ми бачимо його в царському палаці разом зі своєю прекрасною нареченою, яка говорить: «Доки цар при своєму столі, то мій нард видає свої пахощі. Мій коханий для мене – мов китиця мирри: спочиває між персами в мене!» (П. Пісн. 1:12-13). Іншими словами, «Він для мене – немов запашний букет квітів, що тішить мій подих». Подібно до цього, коли ми знаходимо єднання з Христом, Він стає всім у всьому для нас, і наше серце схиляється перед Ним у хвалі й поклонінні. Як уже згадувалося, ми стаємо схожими на Марію, яка принесла алябастрову пляшечку з дорогоцінним ароматом у дім у Віфанії і, розбивши її, намастила голову Ісуса. Цар сидів за Своїм столом того дня, і дорогоцінний нард поширював дивовижний аромат, наповнюючи весь дім своїми пахощами. Таким буває правдиве поклоніння, і воно неможливе, якщо серце не до кінця наповнене Ним.
У наші дні стало досить поширеним явищем поклоніння замінювати служінням проповіді; і дотримання яких-небудь обрядовостей часто заміняє глибоке захоплене поклоніння. Бог сказав: «Хто жертву подяки приносить, той шанує Мене» (Пс. 49:23). Він говорить, що місце Його перебування – серед хвали Його народу. У поклонінні Богові серце знаходить справжнє щастя. Якщо одного разу душа пізнала Христа, то вона не втомиться захоплюватися Ним, не буде обмежуватися тільки подякою (хоча й це, безперечно, важливо) за все, що Він милостиво подарував їй. «Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю» (1Пет. 1:8). Це те, що спонукує серце прагнути до Нього в поклонінні й хвалі.
«…Отець Собі прагне таких богомільців», – сказав Ісус у розмові з самарянкою (Ів. 4:23). Він жадає піднесеної, чистої любові посвяченого Йому серця. Чи можемо ми задовольнити Його бажання, поклоняючись Йому в Дусі та правді?
