А тепер ми підемо далі у вивченні цього прекрасного спілкування. «Він впровадив мене до винярні, а прапор його надо мною – любов!» (П. Пісн. 2:4). Це те місце, де душа зазнає найглибшої насолоди, коли все інше просто перестає існувати, і всепоглинаюча любов заповнює всі почуття, коли Він наповнює серце Своєю присутністю. Це воістину «дім бенкету», де панує спокій і любов.
У віршах П. Пісн. 2:5-6 ви бачите наречену, повністю зачаровану тим, хто одного разу полонив її серце, і вона не в змозі думати про щось інше. Далі ми бачимо ніжну відповідь нареченого – саме він говорить тут: «Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, – щоб ви не сполохали, й щоб не збудили любові, аж доки йому до вподоби!..» (П. Пісн. 2:7). Бог так радіє, коли Його дитина, Його наречена знаходить розраду в спілкуванні з Ним, що говорить: «А тепер заберіть усе, що може порушити цей спокій».
Ілюстрацію цього ми знаходимо в Новому Заповіті, коли Ісус гостював у домі Марії, Марти й Лазаря. Марта піклувалася про частування й була дуже стурбована цим. Марія ж знайшла затишне містечко біля ніг Ісуса і вслухалася в Його слова. Вона й була в домі бенкету, і над нею був прапор Його любові. Його радувало спілкування з Марією. Але тут прийшла Марта й сказала: «У мене є для неї заняття важливіше; було б набагато краще, коли б вона допомогла накрити стіл, і ми змогли запросити всіх до обіду». Але ми знаємо, що на це відповів Ісус. «Прошу тебе, Марто, не тривож, не турбуй ту, котру Я люблю, доки їй до вподоби, – сказав Він. – Те, що вона сидить біля Моїх ніг, бажаючи знайти спокій у спілкуванні зі Мною, означає для Мене набагато більше, ніж найсмачніший обід».
Давайте також пригадаємо випадок, коли Христос розмовляв з нещасною самарянською жінкою біля криниці, неподалік від міста Сихар. Учні, що повернулися з міста, запитували, чи не голодний Ісус, але Він відповів: «Я маю поживу на їдження, якої не знаєте ви» (Ів. 4:32). Те, що ця загублена грішниця могла почути Його слово, наблизитися до Нього, відчути тепло й любов Його серця, було для Ісуса набагато важливішим, ніж їжа, принесена учнями. Служіння – це дивовижна річ; просто чудово, коли ми можемо працювати на такого гарного Пана. Але є щось таке, що перевершує служіння, що набагато важливіше для Нього й що має бути важливішим і для нас, – спілкування з Ним!
Наш благословенний Господь жадає спілкування з нами, і ніжна прихильність нашого серця означає для Нього більше, ніж служіння. Так, служіння – це прекрасно, але воно має виходити з нашого спілкування з Господом. У цьому випадку воно буде дійсно повноціннішим, ніж тоді, коли ми будемо занадто зайняті, щоб насолоджуватися поклонінням Йому.
Наступна частина розділу 2 книги Пісня над піснями складається з віршів 8-13, і її ми можемо назвати «Очікування любові». У цьому уривку ми читаємо, що наречений кудись поїхав, а наречена очікує його повернення. Часто їй чується голос улюбленого, вона підхоплюється, говорячи: «Голос мого коханого! Ось він іде, ось він скаче горами, по пагірках вистрибує» (П. Пісн. 2:8). Знаючи Божу благодать, ми з вами розуміємо, що це може означати.
Він урятував нас, Він скорив наші серця, подібно до того, як цей пастух скорив серце молодої пастушки, і після цього пішов, сказавши на прощання: «Я обов’язково повернуся, щоб узяти вас до Себе». І Він повернеться вже не як Пастух, а як славний Цар. Невідомим пастухом був той, хто завоював серце пастушки, а той, хто повів її під вінець, був царем. Так само й Ісус, Він – наш Добрий Пастир, Який відкупив нас для Себе й зачарував наші серця, але Він буде Царем, коли ми сядемо на престолі разом із Ним.
Хіба це не народжує в нашому серці думку про те, що в будь-яку мить ми можемо почути Його голос, який проголошує: «Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи! Бо оце проминула пора дощова, дощ ущух, перейшов собі він. Показались квітки на землі, пора соловейка настала, і голос горлиці в нашому краї лунає! Фіґа випустила свої ранні плоди, і розцвілі виноградини пахощі видали. Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи!» (П. Пісн. 2:10-13). Тут говориться не просто про спів окремих птахів, але про час співу, коли ми будемо співати разом із Ним, коли будемо веселитися й радіти разом, коли закінчиться довга земна зима цього світу з її смутком, випробуваннями й труднощами, й на зміну їй разом із поверненням нашого Господа прийде прекрасна весна.
Як ми бачимо, цей коротенький уривок перетворюється на піднесену любовну лірику, описуючи солодке передчуття повернення нареченого. Ми не знаємо, як швидко це може статися або коли може повернутися Той, до Кого спрямовані наші серця. Ми просто живемо рік за роком, чекаючи зустрічі з Ним, залишаючи позаду холодні зими, важкі й сумні дні й часи випробувань. І яка ж радість настане тоді, коли наш Господь повернеться! Це про Нього сказано: «Бо ще мало, дуже мало, і Той, Хто має прийти, прийде й баритись не буде!» (Євр. 10:37).
Тоді ми ввійдемо в чудове місце слави, приготовлене нам Ісусом Христом, і настане час невимовної радості та щастя – і для нас, і для нашого Господа. Його серце зрадіє, коли ми всі прийдемо до Нього.
Останні вірші розділу 2 говорять про те, що ми повинні робити, поки відсутній Наречений. У першу чергу ми повинні постійно радіти й утішатися Ним. Також ми повинні бути уважними до себе, викидаючи зі свого життя все, що може засмутити нашого Царя або заплямувати Його величне ім’я. Наречений говорить, і нехай наші серця прислухаються до Його слів: «Голубко моя у розщілинах скельних, у бескіднім сховку!» (П. Пісн. 2:14). В ущелині скелі ми знаходимо для себе спокій; це місце нашого відпочинку.
«Голубка моя у розщілинах скельних, у бескіднім сховку», або «в прихованих піднесених місцях». З кожним днем ми піднімаємося вище й вище, усе ближче до Нього, у Його присутність. «Дай побачити мені твоє личко, дай почути мені голосок твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродливе!» (П. Пісн. 2:14). Чи траплялося вам, почувши від Нього подібні слова, холодно відвернутися й піти геть?
Можливо, прокинувшись вранці, ви чуєте, як Він звертається до вас: «Дозволь Мені побачити твоє обличчя, перш ніж ти підеш у своїх справах; побудь трішки зі Мною, дозволь Мені почути твій голос; поговори зі Мною, перш ніж ти будеш говорити з іншими; дозволь Мені потішитися спілкуванням з тобою, з тим, за кого Я вмер, перш ніж ти зануришся в метушню цього дня». Ви ж, подивившись на годинник, холодно відвертаєтеся та йдете геть, говорячи: «Вибач, Господи, я не можу залишитися з Тобою сьогодні вранці; я спізнююся в офіс, у мене так багато справ». Він залишається на самоті й увесь день очікує вас. Потім настає вечір, і Він знову звертається до вас: «Покажи Мені обличчя твоє, дай Мені почути голос твій». – «Знаєш, я так стомився сьогодні, що просто падаю з ніг, мені потрібно чимшвидше лягти спати», – відповідаєте ви. Хіба не це відбувається й, на жаль, відбуватиметься день за днем у нашому житті? Або, можливо, ми все-таки, у Його благодаті, відповімо на любов Його серця й дозволимо Йому бачити наше обличчя й чути голос дещо частіше?
Ми бачимо, як відповідає дівчина: «Ловіть нам лисиці, лисинята маленькі, що ушкоджують нам виноградники, виноградники ж наші – у цвіті!» (П. Пісн. 2:15). Як ми знаємо, її брати поставили її доглядати виноградник. Вона думає про свої обов’язки й несподівано починає бачити через них щось більш важливе. «Я розумію, наскільки важливо стежити за виноградником, – говорить дівчина, – але ще більше я повинна піклуватися про своє духовне життя. Так, я поставила сильця для лисенят, які псують виноградні лози, а тепер мені треба подбати про те, щоб забрати зі свого серця все, що може зіпсувати мої взаємини з коханим або перешкодити моєму духовному зростанню».
Що ж це за лисенята, що псують виноградник? Я можу назвати дуже багато з них. Це, наприклад, метушня, гордість, заздрість, лихослів’я, нечистота (хоча це швидше уже вовк, а не лисеня). Ще це можуть бути «лисенята» безтурботності, зневажливого ставлення до Біблії або молитви, або небажання спілкуватися з людьми Божими. Усе це – речі, які псують виноградник, заважають нашому духовному росту, і з ними необхідно боротися за допомогою Христової жертви, віддавши їх на смерть, перш ніж вони зруйнують наші християнські цінності. Не давайте їм місця у своєму житті – «ловіть нам лисиць, лисенят, які псують виноградники».
І далі читаємо заключні слова цього уривка: «Мій коханий – він мій, я ж його, він пасе між лілеями!» (П. Пісн. 2:16). Ми завжди повинні пам’ятати про це. Перед нами опис найбільш близьких, солодких і незаплямованих стосунків. І далі йде продовження: «Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, – вернись, мій коханий, стань подібний до сарни чи до молодого оленя в пахучих горах!» (П. Пісн. 2:17). Гори тут символізують розлуку, і поки наречена живе, чекаючи свого коханого серед цих гір, що розділяють її з ним, він єдиний заповнює її думки й серце.
Якби ж ці істини стали більш реальними для всіх нас! Ми так голосно заявляємо про те, що прихід нашого Господа вже близько, але як це впливає на наше життя? Чи готові ми відмовитися від усього, що пропонує цей світ, заради Того, Хто вже ось-ось покличе нас до Себе? Давайте будемо випробовувати й досліджувати свої шляхи, щоб бути впевненими, що в нашому житті немає нічого, що могло б зруйнувати цю благословенну надію нашої душі.
