Насвистуючи, Вітя збігав сходинками униз, коли раптом його покликала сусідка:
– Доброго ранку, Вітю! Ти поспішаєш?
– Ні, тітонько Ганно, – весело відгукнувся хлопець. – Адже в мене канікули!
– То, може, зайдеш до мене на хвилинку, я хочу показати тобі щось цікаве, – запропонувала сусідка.
Вітя зайшов до маленької квартири. Він полюбляв ходити в гості до тьоті Ганни. Тут було дуже чисто й затишно. Віті подобалось усе – і строкаті килимки на підлозі, й білосніжні фіранки на вікнах, і квіти в глиняних горщиках на підвіконні. Зайшовши до кухні, він побачив серед квітучої герані горщик із незвичайною рослиною. Це був помідор. І не простий помідор, а справжнє помідорне дерево. Заввишки воно було більш як півметра, а на його міцному стовбурі ярусами росли кетяги малесеньких червоних помідорчиків.
– Можеш скуштувати, – сказала тітонька Ганна.
Вітя зірвав одного помідорчика, сунув до рота й навіть замружився від насолоди:
– Смачний! Навіть смачніший за справжній!
Тітонька Ганна посміхнулася:
– Якщо хочеш, я можу дати тобі насіння, і ти виростиш у себе на підвіконні таке саме помідорне деревце.
Вітя з радістю взяв насіння, уважно вислухав настанови тітоньки Ганни й понісся додому.
– Сергію, Сергію, – захекавшись, звернувся він до брата. – У тітоньки Ганни на підвіконні росте помідорне дерево, вона дала мені насіння, я хочу в нас на підвіконні таке саме виростити. Тітонька Ганна пояснила, як його посадити, як за ним доглядати, аби одержати гарний врожай.
– Покажи-но мені, – зацікавився Сергій. – Так, у тебе тут шість зернят… Давай поділимо порівну – тобі три й мені три. Я теж хочу виростити помідорне дерево.
Хлопці так і зробили. Після цього вони відшукали в коморі два горщики, потім сходили в парк і принесли землі.
– Це твій горщик, а це мій, – керував Сергій, насипаючи землю.
– Тільки знаєш, Сергію, ми сьогодні ще не будемо сіяти насіння, – попередив Вітя.
– Чому це? – здивувався Сергій.
– Тітонька Ганна сказала, що насіння треба покласти в маленьке блюдце, залити кип’яченою водою й поставити в холодильник на три дні.
– От тобі й маєш! – розчаровано вигукнув Сергій. – Буду я три дні чекати! Виростуть і так!
Він швидко зробив заглибину в землі, поклав туди свої зернятка й полив водою просто з-під крану. Обтрусивши руки, він поставив горщик на підвіконня та побіг на вулицю.
– Ох, Сергійко! Так не можна! Ти й насіння не підготував, і землю не обробив як слід, – зітхнув йому услід Вітя.
Через три дні, дотримуючись вказівок тітоньки Ганни, Вітя нагрів води і, поставивши горщик у велику миску, обробив землю гарячою водою. Тітонька Ганна пояснила йому, що в землі начебто спить насіння різноманітних рослин-бур’янів, які можуть заглушити паростки помідорів. Після того як земля охолонула, Вітя зробив у ній три охайні заглибини, поклав туди зернятка й засипав землею.
– Ростіть, мої малесенькі, я буду за вами дбайливо доглядати, аби вам було добре! – примовляв Вітя.
Щоранку він перш за все біг до свого горщика, поливав землю водою, яку спеціально відстоював у банці. Він із нетерпінням чекав, коли ж з’являться паростки. Та якось вранці Сергій з переможною усмішкою показав Віті свій горщик, в якому зеленіли тоненькі паростки:
– Незабаром я тебе, братику, помідорчиками пригощатиму. А ти казав – не зійдуть. Зійшли, та ще раніше твоїх! – радів Сергій.
Вітя, зітхнувши, подивився на свій горщик…
Але за кілька днів Вітя побачив, що крізь чорну вологу землю пробилися три міцненькі зелені паростки.
– Ура! Зійшли, мої милі! – ледь не цілував їх Вітя. Він побіг до Сергія, щоб поділитися з ним своєю радістю. Брат сидів біля вікна й задумливо розглядав паростки у своєму горщику:
– Дивно, я посадив три зернятка, а зійшло дев’ять рослин, – бурмотів він. Вітя поглянув на тоненькі стебла, що пробивалися крізь землю, й припустив:
– Здається мені, що це не помідорні паростки, це бур’яни зійшли, адже ти не обробив землю як слід.
Сергій почухав потилицю і, махнувши рукою, сказав:
– Нічого, нехай ростуть, а там подивимось, де помідори, а де бур’яни. – І знову полив рослини водою з-під крану…
Минав час. Вітя старанно доглядав свої рослини. На них спочатку з’явилося по два листочки, потім – чотири. Настав час пересадити їх у більший горщик. Під час пересадки Вітя відщипнув у корінців кінчики – так тітонька Ганна його навчила, це потрібно було для того, щоб корінь правильно розвивався.
А в Сергійковому горщику зійшла якась травиця, два паростки заячої капусти, кущик пасльону та чахлий пагін помідора. Вітя часто поливав і Сергійкові рослини – брат забував своєчасно це робити.
І от у горщику Віті на підрослих міцних стеблах з’явилися жовті квіточки. Настав час запилювання. Вітя підійшов до мами із запитанням:
– Мамо, в тебе є м’який пензлик?
– Є, а навіщо він тобі? – здивувалась мама.
– Мені треба трішечки полоскотати квіточки на моїй рослині, – відповів Вітя.
– Полоскотати? – засміялась мама. – А навіщо?
– Ну як ти не розумієш? Адже якщо рослина росте на городі, його квіточки запилюють бджоли. А в нас немає бджіл. Я повинен сам запилити своє деревце. І для цього мені потрібен пензлик, – терпляче пояснив син.
– Я, мабуть, знайду-таки тобі пензлика, бо ти, чого доброго, запросиш у дім бджіл, – посміхнулася мати.
Вітя взяв пензлика й старанно та дбайливо «полоскотав» кожну квіточку.
Йшов час, і хлопчик спостерігав, як з’явилася зав’язь на місці квіток, як малесенькі кульки зав’язі ставали дедалі більшими. Він радів кожній зміні у своєї рослини. А в горщику його брата росли бур’яни. Єдиний пагінець помідора зовсім зачах, пожовк та загинув. У відповідь на зауваження брата Сергій сказав:
– Мені погані зернята дісталися. І взагалі, я не люблю помідори. Краще я вирощу лимон. Узимку. – І вирвав із землі всі рослини…
На деревці Віті плоди поступово змінювали колір – вони стали бурими, потім жовтогарячими і нарешті червоними. Настав час збирати врожай. Вітя покликав маму, тата, Сергія, тітоньку Ганну й заходився всіх пригощати. Папа нахвалював помідори й здивовано хитав головою:
– Відверто кажучи, я не думав, що в тебе щось вийде.
А тітонька Ганна промовила:
– Молодець, Вітю! Ти виконав усі мої поради й тому зараз маєш такі добрі плоди.
Усі ми бажаємо, щоб наша праця не була марною. Це стосується всього нашого життя. Є Книга, яка може дати тобі пораду для будь-якої життєвої ситуації. Ця Книга – Біблія. Бог через Своє Слово вчить нас правильній поведінці та правильному ставленню. І якщо ми будемо завжди виконувати те, що радить нам Бог через Біблію, наша праця буде мати нагороду.
