Тісний зв’язок між цим і попереднім розділами можна виявити відразу. Розділ 7 книги Ездри завершується словами: «…і я зібрав провідних людей з Ізраїля, щоб вони пішли зо мною»; а розділ 8 починається словами: «А оце голови їхніх батьків та їх родовід, що пішли зо мною, за царювання царя Артаксеркса». Цей родовід триває до вірша Езд. 8:14, і він показує, наскільки дорогоцінними були для Бога самі імена тих, хто відгукнувся на Його заклик у такий момент. Сама відповідь є плодом Божої благодаті; але в прояві цієї самої благодаті Йому завгодно приписати Своєму народу те, що Він Сам зробив в їхніх серцях. Це була значна громада, котра нараховувала більше півтори тисячі людей, які зібралися, щоб вернутися в землю своїх батьків, землю своїх традицій, а також землю своїх надій.
Про першу свою дію Ездра говорить: «І зібрав я їх до річки, що впадає до Агави, і ми таборували там три дні. І переглянув я народ та священиків, і не знайшов там нікого з Левієвих синів» (Езд. 8:15). Там було два, всього лише два священики: Гершон із синів Пінхаса й Даніїл із синів Ітамара (Езд. 8:2), але з левитского сімейства, крім священства, не було абсолютно нікого. В Ездри був привід для занепокоєння, бо це була сумна ознака стану, в який упав народ. Тільки священики мали право входу у святилище дому їхнього Бога, і тільки левити були призначеними служителями у всьому, що мало відношення до служіння в храмі; проте, коли було сповіщено про те, що вони можуть повернутися й знову вступити у свої привілеї, то вони залишалися непохитними й байдужими. Вони знайшли для себе дім у тому самому місці, де їх батьки почепили на верби свої арфи й плакали, згадуючи про Сіон. Це ж відбувається з народом Божим і сьогодні. У той самий момент, коли вони спокушаються ворогом «думати тільки про земне», тоді вони стають недбалими зі своїми духовними привілеями, і якщо вони не пробудяться від своєї летаргії, то можуть навіть стати «ворогами хреста Христового» (див. Флп. 3:18-19). Жодне дитя Боже, котре розуміє своє небесне покликання, не може задовольнятися життям у Вавилоні.
Ездра не був задоволений тим, що левити залишилися у Вавилоні. Крім того, він знав потреби Господнього дому, і цьому відданому рабові було боляче від того, що левити піклувалися про своє, а не про двори Ієгови. Відповідно, він ужив заходів, щоб досягти їх сумління, щоб вони побажали приєднатися до нього в його місії в Єрусалимі. Для цієї мети Ездра послав покликати деяких з його начальників, серед яких були Йойарів і Елнатан, «учителі» (Езд. 8:16). Благо народу Божому, коли в часи гниття й занепаду все-таки знаходяться люди, які мають розуміння. Саме через них Бог охороняє Своїх святих від ще глибшого падіння й підтримує життя залишку віри й надії.
Ездра знав, де знайти декого з них; і його щирість до праці, до якої було прихильне його серце, виражена в даному їм дорученні. «І відправив я їх до Іддо, голови в місцевості Касіф’я, і вклав в їхні уста слова, щоб говорити до Іддо та братів його, підданих у місцевості Касіф’я, щоб вони привели нам служителів для дому нашого Бога» (Езд. 8:17). Про Господа Ісуса сказано, або, вірніше, Він Сам сказав у дусі: «…ревність до дому Твойого з’їдає мене» (Пс. 68:10; Ів. 2:17); і це було тому, що слава Отця була Його вищою метою. Боже ім’я, Божа честь завжди були насолодою Його душі. І Ездра також у певній мірі бажав честі Ієгови в Його домі й перебував у спілкуванні із серцем Самого Бога. У цьому був секрет його серйозності в прагненні одержати «служителів для дому нашого Бога».
Бог діяв через Ездру, як він сам визнає, говорячи: «І привели вони нам, – бо рука нашого Бога була добра до нас, – чоловіка розумного з синів Махлі, сина Левія, Ізраїлевого сина, та Шеревею й синів його та братів його, – вісімнадцять, та Хашавію, а з ним Єшаю, з синів Мерарієвих, братів його та синів його – двадцять, а з підданців храму, яких дав Давид та зверхники на роботу Левитам, – двісті й двадцять підданців: усі вони були означені поіменно» (Езд. 8:18-20). Але все одно було менше сорока левитів, тоді як нефінеїв[1] було двісті двадцять. Це ще один доказ того, що серед плотської безтурботності Вавилона національні надії й привілеї перестали впливати на їхні розуми. І як виразно, поруч із бездіяльністю левитів, виглядає число нефінеїв (можливо, з чужого роду), які послухалися заклику Ездри!
Можливо, саме для того, щоб підкреслити цей контраст, «усі вони були означені поіменно». Бог зауважив їхню вірність і спонукав автора записати цей факт.
Тепер усе, що стосувалося зборів людей, було готове; але й Ездрі, і його людям було потрібно підготуватися до подорожі, яку вони почали. Отже, він говорить: «І проголосив я там піст, над річкою Агавою, щоб упокоритися нам перед лицем нашого Бога, щоб просити від Нього щасливої дороги для нас і для дітей наших та для всього нашого маєтку, бо я соромився просити від царя війська та верхівців, щоб помагали нам у дорозі проти ворога, бо сказали ми цареві, говорячи: «Рука нашого Бога на добро для всіх, хто шукає Його, а сила Його та гнів Його – на всіх, хто кидає Його!» І постили ми, і просили нашого Бога про це, і Він дав нам ублагати Себе» (Езд. 8:21-23).
До праці Божої ніколи не можна приступати легковажно; і Ездра проголосив цей піст зі справжнім розумінням як характеру цієї праці, так і того, що належало до слави Того, Хто покликав його на працю, щоб він і народ могли упокоритися перед своїм Богом. Плоть не може використовуватися в якій би то не було формі в служінні Господу; і тільки в справжньому відділенні від усього того, що може підживлювати її, і в смиренності в присутності Божій наші мотиви, наміри й цілі випробовуються й стають очевидними. Так, серед тих, хто зібрався навколо Ездри, деякі могли бути захоплені іншими речами, крім благополуччя дому їхнього Бога. Так завжди буває при будь-якій дії Святого Духа. Тому Ездра бажав, щоб усі були випробувані під світлом Божої святої присутності, щоб вони могли пізнати, що ніщо не захистить і не направить їх в їхньому шляху і ніщо не зможе підтримувати їх на шляху або в їх наступному служінні, крім благої руки їхнього Бога. І вони всі разом постилися, упокорювали свої душі й молилися.
[1] Пояснення див. у розділі 2 книги Ездри.
