Тепер ми приступаємо до другої частини книги Ездри. У першій частині розповідається про повернення народу з Вавилона та про будівництво храму, а в другій частині описані місія й праця Ездри. Знову слід зазначити, що ознаки переходу урядової влади в землі від юдеїв до язичників очевидні повсюдно. Так, дата місії Ездри наводиться як «за царювання Артаксеркса, царя перського» (Езд. 7:1), і справді його повноваження на працю передані царем з усіма подробицями (Езд. 7:11-26), на доказ того, що народ Божий у той час був під владою язичників і що Сам Бог завжди визнає владу, котра, у свою чергу, черпає своє джерело в Його суверенному визначенні.
Можливо, читачеві допоможе, якщо спочатку ми коротко окреслимо структуру розділів 7 і 8. Після родоводу Ездри (Езд. 7:1-5) наводиться короткий огляд царського дозволу для нього вирушити в дорогу, про його подорож в Єрусалим і про мету його місії (Езд. 7:6-10). Потім іде лист царя, який дає Ездрі повноваження діяти, а також необхідні повноваження для здійснення його праці (Езд. 7:11-26). Цей розділ закінчується тим, що Ездра віддає хвалу Богові за те, що Він схилив серце царя до храму Ієгови, і за те, що виявив милість до нього перед царем (Езд. 7:27-28). Далі (Езд. 8:1-14) наводиться список тих, хто добровільно скористався царським дозволом вийти з Вавилона разом з Ездрою. Після того як всі вони зібралися біля «річки, що впадає до Агави», Ездра, зрозумівши, що серед них не було синів Левія, ужив заходів, щоб знайти «служителів для дому нашого Бога» (Езд. 8:15-20). Коли все було приготовлено, відбулося дві дії: по-перше, піст і моління перед Богом (Езд. 8:21-23); і, по-друге, призначення 12 начальників над священиками, щоб вони прийняли на зберігання срібло, золото й посудини, які були пожертвувані для «дому нашого Бога» (Езд. 8:24-30). Насамкінець нам описується подорож і прибуття в Єрусалим, а також необхідні приготування для початку праці Ездри (Езд. 8:31-36).
Таким чином, розділи 7 і 8 варто читати разом, бо вони формують безперервну оповідь, в якій уривок Езд. 7:1-10 – це передмова, або вступ. Родовід Ездри простежується до Аарона (Езд. 7:1-5). Таким чином, він мав усі права й привілеї священства (див. Езд. 2:62); і, більше того, він був книжником, досвідченим у законі свого Бога, тобто придатним до того, щоб бути наставником народу в уставах Ієгови (див. Лев. 10:8-11; Мал. 2:4-7). Він став священиком по народженню й посвяті; але «він був учитель, знавець Мойсеєвого Закону, що його дав Господь Бог Ізраїлів» (Езд. 7:6), тільки через особисте вивчення Слова. Отже, успадковане служіння, навіть в юдеїв, не могло обдарувати потрібними якостями для його здійснення – вони могли прийти тільки через індивідуальне спілкування з Богом у Писаннях; бо хоча в силу посвяти священик по благодаті мав право служити перед Богом, його служіння могло бути прийнятним тільки в разі, якщо все відбувалося в послуху Слову, і він не міг би вчити, якби сам не був знайомий з Божим вченням. Саме нехтування цією другою частиною своїх обов’язків привело до падіння й розкладу священства; у дні Осії Слово Боже було настільки забуте, що знахідка копії закону в храмі стала цілою віхою в його царюванні.
Тому вкрай цікаво – подібно до знахідки прекрасної квітки серед піщаної пустелі – виявити в книзі Ездри людину, яка, цінуючи своє священицьке походження, знаходила свою радість і силу в законі свого Бога. У вірші Езд. 7:10 розкривається секрет його досягнень: «Бо Ездра приготовив своє серце досліджувати Господнього Закона, і виконувати його». Нехай читач пороздумує над цим значним і повчальним твердженням: «приготовив серце своє». Так і апостол Павло молився за ефеських віруючих, щоб Бог «просвітив очі вашого серця [саме серця!], щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спадок у святих» (Еф. 1:18). Так, саме до серця спрямовані одкровення Бога; так, саме серцю Магдалини Господь виявив Себе біля гробниці, а не розуму Своїх учнів. Важливість цієї істини неможливо переоцінити. Готування серця (а це також приходить від Господа) – це все, що потрібно, чи то для вивчення Слова, для молитви чи поклоніння (див. 1Кор. 8:1-3; Євр. 10:22; 1Ін. 3:20-23).
Але це ще не все. Якщо Ездра приготував своє серце, щоб шукати закон Господній, це було перше й найголовніше, що він міг зробити. Це було не для того, щоб помножити свої знання, підвищити свою репутацію як учителя; але це було для того, щоб його серце, життя й шляхи могли будуватися цим, щоб його власне ходження могло бути втіленням істини й, таким чином, бажаним Господу. За цим ішло навчання: «…і навчати в Ізраїлі устава та права» (Езд. 7:10). Цей порядок неможливо знехтувати безкарно; бо там, де вчення не випливає із серця, котре саме підкорене істині, воно не тільки неспроможне вплинути на інших, але також буде озлобляти серце самого вчителя. У цьому причина багатьох невдач у Церкві Божій. Святі раз у раз бувають вражені раптовим ухилянням від істини або падінням тих, хто займав місце вчителів. Коли ж стан серця ігнорується й активності розуму дозволяється підніматися над Божественною мудрістю, тоді душа піддається одній із найпідступніших спокус сатани. Справжній учитель має бути здатний певною мірою вказати на свій власний приклад, як Павло вказав солунянам: «…як знаєте ви, які ми були поміж вами для вас» (1Сол. 1:5; див. також Дії 20:18-38; Фил. 3:4-21).
Крім того, очевидно, що Ездра перебував у спілкуванні з розумом Бога відносно Його народу. Серце Господнє було прихильне до нього, бо ми довідуємося, що він домагався дозволу царя піти в Єрусалим і що «дав йому цар згідно з тим, як була на ньому рука Господа, Бога його, всяке його пожадання» (Езд. 7:6). Отже, Ездра бажав благополуччя, благословення для свого народу, народу свого Бога, але, будучи в підпорядкуванні царя, він мав одержати його дозвіл. Господь не буде підштовхувати нас, навіть заради служіння Йому, на зневагу влади, під якою ми перебуваємо. Однак, якщо Господь вклав у серце Ездри бажання служити Йому, то Він вплине на царя, щоб той відповів на прохання Його раба.
Яке благо – віддати себе в Божі руки! Часто ми відчуваємо спокусу перестрибувати через бар’єри, які людина може поставити на нашому шляху, зламувати двері, які могла замкнути рука людини; але наша розрада й сила – пам’ятати про те, що Господь може зробити Свій шлях прямим перед нами, коли Він побажає, і що наша участь – надіятися на Нього й бути готовими піти вперед згідно з Його Словом. Усвідомлення руки Божої над собою було характеристикою цього відданого раба – Ездри (див. Езд. 7:9; 8:18,22,31), і це було одночасно джерелом його терпіння і мужності.
