З уривка Езд. 4:6-23, як уже було відзначено, ми одержуємо подробиці того, яким чином вороги Божого народу домоглися царського указу на свою користь і проти будівництва храму. Їхня спроба під час царювання Ахашвероша, очевидно, провалилася (Езд. 4:6), але ніщо не могло стримати їхньої старанності в досягненні мети при царюванні його спадкоємця Артаксеркса, і тоді їхні зусилля були винагороджені[1].
В оповіді про їхню діяльність слід зазначити кілька пунктів настанови. По-перше, союз усіляких народів «проти Єрусалиму» (Езд. 4:8). «Тоді начальник Рехум та писар Шімшай та решта товаришів його, судді й урядники, писарчуки, писарі, аркев’яни, вавилоняни, шушаняни, цебто еламіти, та решта народів, яких повиганяв Аснаппар, великий та славний, й осадив їх у місті Самарії» (Езд. 4:9-10) – всі вони об’єдналися, щоб зруйнувати працю Господню в будівництві Його дому. Плотські думки – це ворожнеча проти Бога, і тому неважко, коли питання стосується Бога і Його свідчення, забезпечити єдність цілей і намірів серед Його ворогів. Як би вони не розрізнялися між собою, як би не ненавиділи одне одного, вони стають одностайними, коли з’являється Бог. Це було чудово проілюстровано у випадку з нашим благословенним Господом, коли царі земні повстали, а правителі радилися проти Ієгови і проти Його Помазаника (див. Пс. 2). Навіть Ірод і Пилат, які колись були у ворожнечі один з одним, стали друзями на підставі спільного презирства до Христа.
Саме таким чином сатана відкрився як бог цього світу, оскільки йому вдалося об’єднати вищих і нижчих проти Сина Божого і вишикувати їх усіх під своїм керівництвом: римлян та юдеїв, державну і військову владу, а також простих людей; він повів свою власну армію, яка надихалася його розумом і духом, щоб знищити Христа з землі живих. Ще раз у світовій історії він проявить свою владу над серцями гріховних людей, але на цей раз – на свою власну вічну загибель (див. Об. 19-20). Так і під час будування храму в Єрусалимі сатана, хоча він і приховується, є активною дійовою особою в підштовхуванні цих різних народів до активних дій проти праці залишку.
Це видно в наступному пункті, який ми відзначимо. У листі, адресованому царю, вони говорять: «…щоб було відоме цареві, що Юдеї, які вийшли від тебе до нас, прибули до Єрусалиму. Вони будують місто бунтівниче та шкідливе, і вдосконалюють мури, а підвалини поліпшили» (Езд. 4:12). Ця заява видає мову «оскаржувана братів» (див. Об. 12:10); тому що вона була брехливою і, отже, виходила від сатани, бо: «…Як говорить неправду, то говорить зо свого, – бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8:44). Справді, ще було так далеко до зведення стін і виправлення основ міста: вони лише заклали основу храму. І читач зверне увагу на те, що, хоча ці «Юдині та Веніяминові вороги» висловили бажання допомогти в будівництві храму на тій підставі, що вони також жертвували Богу Ізраїлю, у своєму обвинуваченні вони випускають будь-які згадування храму й говорять тільки про місто. Причина цього була очевидною. Проголошення Кіра стосувалося храму. Таким чином, коли вони обвинувачували юдеїв у будівництві міста, вони надавали колорит обвинуваченню в повстанні й зрадницьких діях, на які вони натякали; і з відповіді царя ясно, що вони не прорахувалися (Езд. 4:19-20).
Ще один пункт, який не варто упускати, – це те, що гріх Ізраїлю в минулому приносить гіркий плід для цих дітей полону. Їхній останній цар Седекія клявся «ім’ям Бога» у вірності Навуходоносору; але, порушивши свою клятву й повставши проти царя Вавилона, тим самим викликав руйнування Єрусалима, а також суд Божий (див. 2Хр. 36:13; Єз. 17:12-16). Тому обвинувачення в тому, що Єрусалим був заколотним містом, було почасти правдивим; хоча сам залишок був під прихильністю й захистом Бога, й ніхто не міг заподіяти йому шкоди, поки він ішов довіряючись Йому. Але тепер діти Ізраїлю несли, в умовах Його керування світом, наслідки гріхів своїх батьків.
Все-таки варто підкреслити, що ці супротивники не могли б мати сили проти народу Божого, якби сам народ не втратив віри в Бога й охоти до своєї праці. Апостол написав: «…бо двері великі й широкі мені відчинилися, та багато противників» (1Кор. 16:9); але ніхто з його опонентів не міг перешкодити в його праці, бо він покладався на Того, «що Він відчиняє, і ніхто не зачинить» (Об. 3:7). Так було б із залишком, якби не їхня власна лінь і невір’я; бо, як уже відзначено, здається, вони припинили свою роботу ще до того, як була видана заборона.
Двома мотивами, які рухали царем Артаксерксом, були заходи, які запобігали майбутній небезпеці й можливості втрати доходу. Після таких вигуків і заяв, зроблених у минулі дні щодо характеру міста, яке було перевірене по записах в царських архівах, він написав: «А тепер видайте наказа, щоб спинилися ці люди, а місто це не будувалося, поки від мене не буде виданий новий наказ. І будьте обережні, щоб через це не зробити помилки. Нащо ростиме зло на шкоду царям?» (Езд. 4:21-22). Таким чином, вороги домоглися успіху й, одержавши листа, відправилися на всій швидкості, наділені царською владою, і дієво запобігли будь-яким спробам продовження робіт з будівництва дому Ієгови. Вони змусили їх зупинитися, як сказано, «і спинили роботу їх зброєю та насиллям!» (Езд. 4:23).
Ця глава закінчується твердженням: «Тим спинилася робота Божого дому, що в Єрусалимі» (Езд. 4:24). Однак цей останній вірш пов’язаний з текстом Езд. 4:5, і тут міститься результат опору ворогів, загальний висновок якого наведено у віршах Езд. 4:4-5. Вставний епізод відкриває подробиці того, як Артаксеркса переконали видати цей указ. Взагалі, даний розділ – це сумна оповідь про активність сатани. Єдиний яскравий проблиск у ній – це вірність лідерів Ізраїлю, які відмовилися від союзу зі світом. Інша частина розділу – це тьма. І, якщо дивитися людськими очима, може здатися, що ворог здобув повну перемогу. Проте, хоча Бог не втручається, Він не залишається байдужим глядачем усього того, що відбувається. Яким би не був Його народ, Він залишається вірним. Ми побачимо, що, хоча Бог і бажає піддати Свій народ ретельному випробуванню, Він лише очікує слушного моменту, щоб виявити силу, якій вороги не зможуть протистояти й за допомогою якої Він розбудить Своїх рабів від дрімоти й спонукає їх іти вперед у досягненні мети, для якої вони були виведені з Вавилона.
[1] Навряд чи доречно обговорювати питання того, хто були Ахашверош і Артаксеркс. Досить важко ототожнити їх сьогодні з якимись монархами з язичеської історії. Можливо, першим був Ксеркс, а другим – Артаксеркс Довгорукий. Читач може з цього питання звернутися до будь-якого гарного Біблійного словника.
