Як було добре! Щодня Том відчував, наскільки важливо було для царя, щоб він проводив удосталь часу з ним – він, колишній хлопчик-розбійник, який тепер став сином царя. Окрім того, Том міг гратися з іншими дітьми. Вони також полюбили Тома і показували йому все, чого він ще не знав. Замість того щоб обізвати його «дурнем» або «боягузом» чи вибрати ще гірші лайливі слова, які розбійники кидали йому в лице, вони казали:
«Як прекрасно, що ти граєшся із нами!» або «Це ти зробив добре!», або «Іди сюди, щось придумаємо разом!» Так Том із кожним днем ставав дедалі кращим і спокійнішим. Він сам помітив ці зміни і вже здавався собі дуже поважним, доки в нього не розплющились очі на справжню причину цього. А трапилося це так.
Якось уранці за сніданком діти були занадто схвильовані. Передбачалося щось таємниче. Їх свіжо вимиті личка засяяли від радості, коли до зали увійшов батько, і таким очевидним було їхнє щастя, коли він оголосив, що повертається син. Діти плескали в долоні і підстрибували, свистіли і співали, весь день не могли дочекатися, коли ж нарешті побачать сина царя. Із величезним ентузіазмом вони планували і обговорювали, що ще можуть зробити для свята-зустрічі. Тома все це трохи знітило. Хто ж він – син царя? Однак ніхто не мав вільної хвилинки пояснити йому це. А батько тільки промовив, загадково посміхнувшись:
– Ти сам усе побачиш!
Тоді Том просто вирішив розділити радість із іншими, яку вони передчували, став разом із ними репетирувати танці і допомагати рвати квіти. Діти тягли їх цілі гори і залишали біля розкішних воріт, над якими хлопчик зміг розібрати надпис золотими літерами: «Тронна зала». Що ж було там у середині? Том згоряв від цікавості.
* * *
Нарешті цей день настав! Усі діти одяглися в нове вбрання, яке отримали спеціально для цього свята. Високі двері, що вели до тронної зали, були розчинені навстіж. Звучала гарна музика. Зі святковим настроєм і жагучим нетерпінням діти попрямували усередину. Яка це була розкіш! Усе було надзвичайно прикрашеним, яскравим і сяючим. Том дивувався, якою неймовірно величезною була ця зала: незважаючи на безмежний натовп людей, залишилося ще багато вільних місць.
Проте все це для Тома було не так важливо, оскільки попереду, високо здіймаючись над усіма, знаходився трон, на якому хтось сидів. Навколо нього було сліпуче світло, і лунали звуки, подібні до співу величезного хору. Вигляд того, хто сидів на троні, був таким могутнім, і сяйво, яке відходило від нього, було таким сильним, що Томові хотілося провалитися крізь землю. Він закрив лице руками і впав на коліна.
Усі люди в тронній залі також кинулися на землю і вигукнули:
– Ти один великий! Ти прекрасний і незбагненний! Ти правиш вічно!
* * *
Тоді той, котрий сидів на троні, промовив:
– Підніміться і підійдіть ближче, діти мої! Святкуйте зі мною, оскільки мій син повертається! Він переміг і підкорив усе. Увійдіть у радість вашого батька!
Томові цей голос був знайомим, але цієї миті він звучав, як шум багатьох потоків. Хлопчик обережно глянув крізь пальці вперед. Так, у сліпучому сяйві він пізнав його. Це був його батько! Раптом пролунала сила-силенна радісних вигуків, і Том приєднався до них.
Коли радість досягла апогею, батько запросив до зали свого сина. Це було незабутнє видовище! Його одяг був світлим і сяючим, як сонце, а велич і вроду було важко описати словами. Син поспішив до трону. А коли батько і син обійнялися одне з одним, то всі завмерли. Серце Тома горіло: він відчував, що любов між батьком і сином безпосередньо торкається і його.
Через деякий час батько, сповнений ніжності, і разом із тим пишаючись своїм сином, промовив:
– Сину мій улюблений! Сядь праворуч від мене!
Відразу зазвучала прекрасна музика у виконанні багатьох інструментів, і всі заспівали нову пісню:
- «О, Дивний Син! Любов Його безмірна.
- Своїм життям Він ціну заплатив.
- Дітьми Царя зробив Він нас, Спаситель вірний,
- Хвала Тобі, наш Пане, Царю сил!»
Ціна!.. Заплачена?.. Уже двічі останнім часом Том чув ці слова. Щось зачепило його за живе. Він заплющив очі. І раптом хлопчик побачив, як на картині, сильно покалічене тіло молодого чоловіка, який, спливаючи кров’ю, висів на хресті. Навколо нього стояли розбійники і дошкульно насміхалися: «Це ж син царя!» Усе це наводило жах! Том більше не хотів цього бачити і розплющив очі. Тут він помітив, що син дивиться на нього і каже:
– Так, саме такою ціною ти спасенний. Я своєю кров’ю заплатив за тебе, оскільки ти для мене дорожчий за моє власне життя.
Неймовірно – невже цей величний син зробив для нього таке?! Том був настільки приголомшений, що сльози хлинули в нього з очей. Як же йому віддячити своєму спасителю? Як міг він, маленький хлопчик, показати йому, наскільки сильно він його любить? Тієї миті син царя вигукнув гучним голосом:
– Я хочу звільнити ще більше полонених, бо бажаю, щоб усі люди прийшли в цю щасливу країну. Хто мені в цьому допоможе?
Уже ніщо не могло стримати Тома. Він схопився з місця і побіг, минаючи всіх, до сина царя, аби бути першим. Та коли хлопчик спинився перед ним, у нього затремтіли коліна. Хлопчик побачив, який він маленький і слабкий. Це просто смішно! Чим же він міг допомогти цьому великому героєві?!
Зніяковівши, Том хотів був рвонути назад, але син царя зупинив його:
– Томе, я можу використати тебе. Мені не потрібні сильні люди. Я можу запалити свій вогонь лише в тих людях, які усвідомлюють свою неміч. Ти хочеш боротися, наповнившись моєю силою?
О, так, він цього так хотів! Хлопчик відчув, як син царя знову поклав йому на голову свою сильну руку.
Тієї ж миті його зверху донизу пройняв вогонь, наповнивши серце радістю і впевненістю в собі. Том, відчувши в собі нездоланну любов до батька і сина, став вигукувати і веселитися перед троном – ніколи раніше він не робив нічого подібного! І всі танцювали разом із ним. Свято було таким прекрасним, що Томові хотілося, аби воно ніколи не завершувалося.
Йому кортіло навчитися боротися і виступити в бій із сином царя, щоб привести інших людей у це дивовижне царство. Але як він мав боротися? Де він міг цьому навчитися? Де йому дістати зброю?
