Пам’ятник
Усюди на світі люди згадують про своїх спочилих. Найчастіше це виявляється на цвинтарях, де на гробі поміщують щось на згадку про них. Десь це лише мала табличка з датою народження та смерти, інде простий хрест, устромлений у землю. У християнському світі найбільш поширені пам’ятники на могилах. Кожний пам’ятник має передовсім звернути увагу на те, що на цьому місці спочиває тіло отої людини. Одночасно це і вияв ставлення родини до померлого. З монументальности пам’ятника можемо визначити й попереднє становище небіжчика в суспільстві. Пам’ятники мають різноманітну ремісницьку та художню вартість: від простенького – аж до мистецького твору. На пам’ятниках можемо прочитати глибокі духовні й філософські думки, або й віршики, що їх пропонує фірма, яка виготовляє пам’ятники. Декотрі думки є виявом віри спочилого та його родичів, інші свідчать про безвір’я.
Дивлячись на пам’ятник, не завжди можна сказати, що яка людина, такий і пам’ятник. Під чудовим пам’ятником не завжди лежить тіло чудової людини, подібно, як у гробі, на котрому нема жодного пам’ятника, може бути поховане тіло злої людини. Напевно Бог не буде оцінювати життя людини за тим, скільки вона наскладала грошей на пам’ятник, і чи він найкращий на місцевому кладовищі. Так само родичі пам’ятником не змінять долі покійного ані не поліпшать так думку про нього.
Щодо пам’ятника мала би в християн переважати скромність. Великі кошти, вкладені на виготовлення пам’ятника, можна було би використати доречніше. Скажімо, пожертвувати на благодійні цілі – так покійний та його родина збудували би собі пам’ятник для неба. Та й, зрештою, лише такі пам’ятники мають сенс.
Розмови про померлих
Темою наших розмов є також бесіди про покійних. Чи маємо на це право? Напевно, маємо. І хто з нас радо не вертається в розмовах до згадки про тих, з ким жив, хто нас у житті збагатив і кому ми за багато що вдячні? Такі розмови є виявом нашої любови та пошани до покійних. Ведемо, однак, і розмови, у котрих критично висловлюємося про життя померлих. Чи маємо і на це право? Відповідь трохи складніша. Дійсно, не можна цілком забути деякі прикрощі, котрі нам покійні спричинили. Але чи для нас сенс постійно до них вертатися? Кому це поможе? Нам, звісно, ні, бо і так постійно живимо в собі ненависть та небажання простити. Поможе це мертвим? Ні. Вони вже на Божому суді, де не потрібно наших висловлювань та оцінювань.
Ще зайвіші наші розмови тоді, коли ми пізнали, що могли покійним за життя помогти та порадити, але сказали собі, що не будемо до них втручатися. А що, як Бог нашу людську байдужість оцінюватиме строгіше, ніж слабкість наших ближніх? Що, як нас призве до відповідальности за чиєсь життя? Деколи в розмовах виявляємо наше «геройство». Радо розповідаємо про того, кого нема поруч і хто не може захищатися. А померлий і є в такому становищі. Він нам вже не може пояснити, чому так поводився, та причини різних невдач. Святий Іван Віяней попереджає нас, що коли прийде смерть, будемо жалкувати, що занадто займалися іншими людьми, а так мало працювали над собою. Бо звіт будемо здавати за себе, а не за інших.
Хоч нам це видається дуже важке, але кажім про мертвих лише добре або нічого. Не забуваймо слів Ісуса: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мт. 7:1). Напевно і Бог буде милосердніший до нашого життя, якщо ми будемо милосерднішими до наших померлих.
Блаженства
Про теперішній світ кажуть, що завдяки впливу ЗМІ та наднаціонального капіталу він є одним великим селом. Люди майже в цілому світі дивляться ті самі фільми, п’ють ті самі напої, слухають ті самі музичні гурти, їздять на однакових машинах та зодягаються згідно зі сучасним модним світовим брендом. І в релігійній царині бачимо зусилля витворити одну світову релігію, котра мала би бути сумішшю всіх релігій (New Age – Нова Ера). Людина, отже, мусить вирішити для себе: «Злитися цілком з масовою культурою чи намагатися зберегти свою оригінальність і йти власною дорогою життя?»
Охрещеному та миропомазаному християнинові життєву путь спроєктував Ісус. Її головний план міститься в Нагірній проповіді, а головно в Блаженствах. Жити згідно з Блаженствами – це жити для Ісуса та людей.
Сенс життя згідно з Блаженствами Ісус висловив так: «Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах!». Саме з погляду небесної нагороди кожен мусить розуміти земну реалізацію Блаженств. Людина, котра хоче жити в їхньому дусі, не бачить свого щастя в тому, що багата, має засоби на влаштування собі такого життя, яке їй подобається, або що їй у житті все вдається, – а лише в тому, що живе так, як учив і жив Ісус. Він любив усіх людей. Давав їм силу та надію. Зціляв їхні хвороби. Був милосердний і дарував мир. І хоч не мав гріха, був переслідуваний і виданий до рук Своїх ворогів. Якщо християнин зуміє так жити, тоді він подібний до Ісуса, з Ним з’єднаний, а це є для нас найбільшим джерелом щастя. За таке життя людину чекає вічна злука з Ісусом.
Життя згідно з Блаженствами поможе нам не злитися з масовою культурою. Блаженства надають нашому життю своєрідність та оригінальність, адже завжди приємніше усвідомлювати, що ти свобідна особа на службі в Ісуса, а не раб, що служить демону маніпуляції. Життя згідно з Блаженствами – це також знак відваги та хоробрости. Малодушна, полохлива людина шукає собі прихисток у натовпі, – відважна ж іде шляхом Христа. Можливо, часто її не розуміють, насміхаються з неї, але внутрішньо вона впевнена, що таке її життя має сенс і мету. Хоча одночасно може пити те, що п’ють інші, ходити на концерти музичних гуртів і модно одягатися. Може так робити тому, що це все не є для неї смислом життя або втечею від реальности, а лише сповненням природних потреб. Вони служать їй, щоб могла робити діла важливіші та цінніші, за які матиме нагороду в небі.
