Йону же проковтнула величезна риба. Він опинився в неї всередині, як у труні. Він знепритомнів, але життя його не залишило. Як у грандіозному сні, перед внутрішнім взором Йони розгорталися образи. Він бачив Землю на початку творення. Він бачив світло раю і ковчег Ноя. Він бачив Мойсея й ізраїльтян, які переходять Червоне море. Він бачив горішній світ з його ієрархіями і нижній світ з темними демонами. Але потім засяяв храм Бога, і Йоні було дозволено приєднатися до посвячених і молитися з ними. У своїй молитві він просив: «Господи, де мені сховатися й куди бігти? Всюди – Ти. Якби я мав крила ранкової зорі і якби я опинився в далеких морях – Ти будеш і там! О Господи, я хочу служити Тобі і виконувати волю Твою!»
Три дні провів Йона в риб’ячій утробі. Тим часом риба підпливла до берега й там виплюнула його на суходіл. І Йона рушив далі, у місто Ніневію, де за велінням Божим вже збирався смиренно оголосити про майбутню загибель міста. Тепер він ішов з упокореним серцем і упевненістю у своїй місії.
Ніневія була величезним царським містом. На площах і перед храмом залунав могутній пророчий Йонин голос. Народ його слухав і голосив: «Горе нам, через сорок днів через наші гріхи нас спіткає нещастя!»
Цар велів привести до нього пророка. Йона впевнено повторив провіщення. Цар був вражений. Він розірвав на собі одяг і посипав голову попелом на знак жалоби. Він наказав негайно оголосити в місті, що кожен житель повинен постити три дні, зректися зла і стати на шлях добра.
«Моліть Господа Бога, щоб Він змилувався над нами!»
Великий жах охопив увесь люд. Народ почав суворо дотримуватися заповідей і молити Бога про прощення. І Господь змінив гнів на милість і пощадив місто. Коли сорок днів минули, Йона побоювався, що знову стане в людей посміховиськом. Його гнітила сама думка знову почути, що він брехливий пророк.
Але наступної ночі він побачив дивний сон. Йона бачив, як він лежить під палючими променями сонця. Здавалося, що сонце розтопить його, як лід, але в нього на очах поруч з ним виросло величезне дерево і кинуло на Йону рятівну тінь. Тут же з’явився величезний хробак. Він підточив дерево, і листя на ньому засохло. Йона знову виявився незахищеним. Йому стало так погано, що найбільше він захотів померти. І тут голос ночі сказав йому: «Ось, ти шкодуєш про засохле дерево, а чи мені не шкодувати за зруйнованим містом і безліччю його жителів! Давай будемо радіти разом виправленню цих людей і їхньому порятунку!»
Прокинувшись, Йона припав чолом до землі. Йому стало соромно, що на якусь мить він піддався егоїзму. Він усвідомив, що краще нехай його називають лжепророком, але зате місто не буде зруйноване. І Йона віддав хвалу Божій милості.
