Багатство царя Навуходоносора примножувалося, а з ним – і його міць та амбіції. І ось, одного разу він забажав спорудити символ своєї всемогутньої влади. Він звелів установити посеред міста золотого ідола, який височів б над усіма будинками Вавилону. Коли статуя була готова, він через глашатаїв сповістив народ: «Щоранку, ледь зазвучать труби, жителі міста повинні впасти на землю й молитися богу моєї царської величі, якого я спорудив у вигляді ідола. Якщо хто знехтує цим наказом, буде кинутий у вогненну піч».
У цей час Даниїл виконував доручення царя і був у від’їзді. Його друзі Ананія, Мисаїл та Азарія як службовці царя жили в одному будинку. Даниїлові ж цар дозволив жити осібно, подарувавши йому розкішний будинок. Коли троє друзів почули про новий наказ царя, то сильно обурилися: «Мойсей заповів нам, євреям, не кланятись зображенню чужих богів. Ми цього не робитимемо».
Щоранку, щойно лунав звук труб, ці троє здіймали руки до неба і проголошували: «Великий Господь Ієгова!»
Але при дворі в царя були й інші службовці, які із заздрістю поглядали на трьох чужинців, приголублених посадами й почестями. Вони давно шукали доброї нагоди, щоб насолити юнакам. Тому прийшли до Навуходоносора і поскаржилися: «О царю, у місті є троє людей, котрі нехтують твоїм наказом. Вони не виконують твоє повеління – й не поклоняються статуї. Це чужаки: Ананія, Мисаїл та Азарія!»
При цих словах Навуходоносор спалахнув від гніву. Він наказав кинути непокірних у вогненну піч. Мало того, він побажав особисто бути присутнім при страті, після чого власноруч розвіяти їх попіл. Неслухи були схоплені, і вирок був виконаний.
Цар приїхав на золотій колісниці. Коли він через отвір заглянув у вогненну піч, то побачив не три, а чотири постаті, що стояли серед полум’я. Четвертий мав небесний вигляд. Це був ангел, що позбавляв вогонь звичайної руйнівної сили.
Цар не на жарт злякався. Він наказав негайно відкрити піч і крикнув: «Ананіє, Мисаїле та Азаріє, виходьте!»
Вони вийшли назовні неушкодженими. На них не згоріла жодна волосина. Четверту фігуру цар не встиг розгледіти. Він бачив тільки, що вона здійнялася над землею і швидко зникла з очей. Він голосно закричав: «Благословенний Бог, Який врятував цих чоловіків! Хай буде так: якщо хтось дозволить собі хулу на Бога євреїв, будинок того буде обернений на сміття!»
Після цього цар повернув усім трьом посади і привілеї.
Навуходоносор переміг усіх ворогів своєї держави і побудував велике вавилонське царство. Він міг убити кожного, кого хотів убити, і піднести кожного, кого хотів піднести. Незламність і слава запаморочили йому голову. Він правив з великою жорстокістю й презирством до людей. Демон опанував його душу. Розум царя затьмарився. Так, не усвідомлюючи, що він простий смертний, Навуходоносор і помер. Правління перейшло до його сина Валтасара. Незабаром він сповнився такою же зарозумілістю, якою страждав його батько.
