Одного разу Навуходоносору приснився сон, який глибоко вразив його. Він закликав на допомогу наймудріших вавилонських вчителів і запитав у них: «Скажіть, чи відомо вам, що снилося мені цієї ночі, а якщо так, то поясніть мені цей сон».
Мудреці відповідали: «О царю, ніхто з людей не може знати про те, що сниться комусь іншому. Але якщо ти розкажеш нам свій сон, то ми постараємося витлумачити, що він означає».
Царя розлютила настільки ухильна відповідь, і він закричав, звертаючись до свого воєначальника: «Мої мудреці ні на що не придатні! Наказую тобі стратити їх!»
Може усе так і закінчилося б, якби серед них не виявилося Даниїлового виховника. Даниїл був щиро прив’язаний до нього. Дізнавшись про те, що його улюбленому вчителю загрожує смерть, Даниїл поспішив до воєначальника з проханням: «Будь ласка, не вбивай мудреців! Я учень одного з них. Обіцяю, що завтра ж цар змінить гнів на милість. Мені здається, я зможу витлумачити його сон».
Воєначальника здивувала відвага юнака, але, крім того, на нього подіяли, як магія, його щира завзятість, з якою Даниїл просив за свого вчителя. Сам не сподіваючись такого від себе, воєначальник відповів: «Гаразд, один день я можу почекати».
Перед сном Даниїл попросив Бога, щоб Він допоміг йому в цій справі. І ось, вночі Даниїлу приснився такий же сон, як і царю.
Рано вранці Даниїл прийшов до палацу. Його тут же відвели до царя Навуходоносора і Даниїл упевнено заговорив: «Тобі, о царю, снився великий бовван. Його голова була відлита із золота, груди і руки – зі срібла, живіт – з бронзи, а стегна – з заліза. Але найбільше тебе вразили його ступні: вони були з заліза, змішаного з глиною. Раптом з гори відірвалася кам’яна брила. Вона, як м’яч, покотилася вниз і, вдарившись об ноги боввана, розбила їх. І тоді бовван розсипався. А камінь, що його вдарив, став рости на очах, поки не перетворився на велику гору. Земля скам’яніла».
Коли Даниїл закінчив свою мову, цар встав. Його обличчя зблідло, але він вдоволено вимовив: «Так, це було саме так! Саме так!»
Жестом він покликав тлумача ближче до себе і зажадав: «Ну Даниїле, а тепер поясни мені те, що я бачив!»
Даниїла не збентежило ця прохання, він продовжував тим же впевненим тоном, яким і почав свою розповідь: «Тобі, о царю, дана велика влада й велич. Ти – золота голова. Після тебе виникне менше царство, срібне. Потім з’явиться третє – бронзове. Воно буде вести численні війни і пошириться по землі. За ним піде куди більш похмуре – із залізними правителями. Воно також буде воювати з усіма. Слідом за ним з’явиться п’яте – могутнє, як залізо, і крихке, як глина. Ось йому й призначено загинути. Камінь з висот Божественної гори розіб’є земні царства. Тоді на землі відродиться Божественне царство, яке буде вічним і ніколи не зруйнується. Бог уві сні дав знати цареві Навуходоносору про те, що станеться в майбутньому».
Після цих слів цар закрив обличчя руками – до такої міри його вразило почуте. Коли він прийшов до тями і зміг подивитися на Даниїла, то мовив: «Ти – благородний юнак! Твій Бог просвітив тебе. Відтепер ти будеш моїм верховним мудрецем і другом! Надалі ти станеш наставником всіх мудреців Вавилону».
Він обсипав Даниїла милостями і подарунками і запитав: «Скажи, чого ти бажаєш? І це буде виконано».
Даниїл попросив: «О царю, не карай своїх мудреців і дозволь трьом моїм друзям бути разом зі мною твоїми вірними управителями. Ніколи не розлучай нас».
Цар був милосердним і виконав усі ці прохання. Відтоді Даниїл, Ананія, Мисаїл та Азарія зайняли завидні посади при палаці.
