Подія в день П’ятидесятниці стала початком дії Церкви і ери сильного благовістя. Церква з радістю і тріумфом розросталася, незважаючи на доктринальні незгоди, юдейську єресь, внутрішні скарги, лицемірство, демонічне протистояння, гоніння та інші складнощі.
Але що ж сталося з 120 вірними, які зібралися в день П’ятидесятниці?
Чи повинні вірні чекати таких же переживань? Якщо так, то коли вони повинні чекати на них і як вони можуть їх розпізнати? Щоб зрозуміти значення П’ятидесятниці, ми повинні дослідити випадок з учнями.
Учні були врятовані до дня П’ятидесятниці
Ісус сказав, що вони були не від світу так само, як і Він не від світу (Ін. 17:14). Сказав би Він це про не відроджених людей? Він просив їх радіти, бо їх імена записані на небесах (Лк. 10:20). Вони належали Христу і Богу (Ін. 17:9,10). Вони були рукопокладені, і їм було доручено нести служіння (Мф. 28:19). Вони провели 10 днів в очікуванні, прославляючи Бога в молитві (Лк. 24:53). Писання не каже, що вони провели цей час, каючись у своїх гріхах, що було б природним, якби шукали спасіння. Тому ми приходимо до висновку, що вони були відродженими. І в день П’ятидесятниці вони пережили подальшу дію благодаті.
П’ятидесятниця не була часом першого прояву Духа Святого в учнях та інших людях
В Іоанна 7:37-39 говориться, що «ще не було на них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений». Тому деякі стверджують, що учні не могли бути спасенними до дня П’ятидесятниці, припускаючи, що Дух Святий не працював у серцях людей до того часу. Проте в Біблії є докази, що Дух Святий діяв у серцях окремих людей і до дня П’ятидесятниці.
Коли Ісус розмовляв з Никодимом, Він дав опис тих людей, які народжені від Духа (Ін. 3:8). Мається на увазі, що такі люди були. Ісус сказав Никодиму, що йому треба народитися звище. І це означає, що робота Духа була доступна вже тоді. Також Ісус вважав, що Никодим, будучи учителем Ізраїлю, вже мав знати про це. Це не було б можливим без дії Духа Святого, Який приводив людей до такого стану.
Ісус сказав самарянці біля криниці, що вона повинна просити води живої, яка задовольнить її духовні потреби (Ін. 4:14). Певно це була б робота Духа Святого.
Ісус сказав учням, кажучи про Духа Святого: «Ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває» (Ін. 14:17). Очевидно, що вони знали Його не просто тому, що Він був присутнім, але тому, що Він діяв.
У Посланні до римлян 8:9 говориться, коли людина належить Христу, вона має Дух Христовий. Контекст показує, що йдеться про Духа Святого. Ми знаємо, що учні належали Христу (Ін. 17:9,10).
Тому якщо ми скажемо, що Дух Святий не був даний до П’ятидесятниці, то це означатиме, що в якомусь сенсі Він не був дієвий. Це не означає, що Дух Святий може бути даний частково або піддається виміру, але це означає, що Його прояв і дія можуть бути розширені.
До П’ятидесятниці в учнів була особлива внутрішня потреба
Незважаючи на те що учні були спасенними, у них була внутрішня потреба, яку треба було б задовольнити до того, як вони були б готовими для самостійного служіння. Навіть три роки навчання в найбільшого Учителя не повністю підготували їх, бо ця внутрішня потреба залишалася в їх серцях. Перш ніж вони відповідно до Божого плану отримали б силу на служіння і водійство Духа Святого, їх особлива потреба в серцях мала бути задоволена особливою дією Духа Святого.
Проблема, яка була в них, у певних випадках упродовж трьох років підготовки ставала явною, вириваючись назовні. Бувало, вони проявляли мстивість стосовно грішників, наприклад, коли хотіли викликати вогонь на людей, що відкинули їх (Лк. 9:54,55). Іноді вони величалися через приналежність до своїй групі, наприклад, коли заборонили служити людині, не схваленій ними (Мк. 9:38). У них були гордовиті і егоїстичні прагнення. Прикладом цьому служить прохання деяких учнів про високі посади, що підноситимуть їх над іншими (Мк. 10:35-41).
Вони сперечалися, хто з них більший (Мк. 9:33,34). Той факт, що їм було соромно, коли Ісус запитав, про що вони говорять, показує, що вони знали, що їм треба було б керуватися кращими мотивами.
Під час останньої вечері Ісус омив їхні ноги і заповідав їм бути за Його прикладом слугами для інших (Ін. 13:14). У них ще не було такого упокорювання, оскільки трохи раніше, увечері цього ж дня, вони відмовилися служити один одному. І причина цього полягає не в браку знань, а в гордості.
Ісус сказав, що вони повинні мати таку любов один до одного, яка дозволила б їм віддати життя один за одного. Вони гадали, що в них є ця любов, але помилялися. Вони обіцяли Ісусу під час арешту, що зустрінуть смерть разом з Ним (Мк. 14:31,50).
Особлива потреба учнів буде задоволена особливою дією Духа Святого
Це були люди, на яких лежала відповідальність за керівництво Церквою і її розвиток без фізичної присутності Христа. Ісус знав, що вони не будуть готові до цього служіння до тих пір, поки не задовольниться їх внутрішня потреба. Тому Він наказав чекати в Єрусалимі, поки вони не отримають «обіцяного від Отця» (Діян. 1:4,5). Ця обіцянка ототожнена з хрещенням Духом Святим. Це було так важливо, що без цього вони не повинні були навіть намагатися поширювати церкву.
Він не сказав їм, що їм бракує більшої підготовки або тривалішого процесу зростання. Вони мали чекати в Єрусалимі духовної кульмінації.
Ісус створив очікування більшої (подальшої) роботи Духа Святого
Під час одного з юдейських свят відбувалася церемонія, при якій первосвященик виливав посудину води, символізуючи Боже благословення, і це, можливо, служило нагадуванням про джерела спасіння, описані в книзі пророка Іс. 12:2,3. В одне з таких свят Ісус звернувся до натовпу із запрошенням (Ін. 7:37-39). Він сказав, що той, хто вірить у Нього, може мати щедре внутрішнє джерело цієї води. Він говорив про Духа Святого.
Працюючи безпосередньо з учнями, Ісус почав розвивати їх очікування, описуючи дії Духа Святого, яких вони ще не пережили.
Наступні цитати узяті з Євангелія від Іоанна.
«Ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде» (14:17). Звісно ж, Дух Святий скрізь, і вірні є храмом Духа Святого, але Він перебуватиме в них у певному більшому значенні.
Одна з дій Духа Святого – це те, що Він нагадає їм, чому учив Ісус (14:26). Він підтверджуватиме їх свідчення під час гонінь (15:26,27), і Він наставить їх на всяку істину (16:13).
Ісус молився, щоб учні були освячені (17:17). Ясно, вони вже були освячені в тому сенсі, що належали Христу і були слухняні Йому. Але вони потребували подальшого освячення.
Під час зустрічі після воскресіння Ісус дихнув на них і сказав: «Прийміть Духа Святого» (20:22). Подих був символом Духа. За описом не схоже, щоб там сталася кульмінаційна подія. Ісус знову вказував на майбутню роботу Духа Святого. Він хотів, щоб вони усвідомили свою потребу і чекали.
Найбільш явне обіцяння особливої роботи Духа міститься в книзі Діянь 1:4:5. Тут Ісус пропонує їм чекати хрещення Духом Святим. Так Він назвав «обіцянку від Отця». Ця подія мала дати їм силу свідчити по всьому світу (Діян. 1:8).
Особлива обіцяна робота Духа Святого відбувається в день П’ятидесятниці
Подія, яка сталася з учнями в день П’ятидесятниці, описана як сповнення Духом Святим (Діян. 2:4). Попри те, що під час цієї події сталося багато що, Петро вказував, що основною роботою Духа Святого було очищення їх сердець (Діян. 15:8,9). Це і була потреба учнів. Усе вказувало на їх внутрішню потребу, на проблему в серці – успадковану зіпсованість, у позбавленні від якої вони мали потребу. Коли за допомогою хрещення (чи сповнення) Духом Святим це очищення сталося, вони вже не вважали основною метою свою безпеку або вище становище.
Висновок
У вірних може бути та сама потреба, яка була в учнів. І вона може бути задоволена сповненням Духом Святим.
Але це не означає:
- що вірний не має Духа Святого, поки не прийме Його особливим чином;
- що жодна робота Духа Святого не відбувається у вірному, поки не станеться це сповнення;
- що немає іншого виду сповнення Духом Святим, крім того, яке очищає серце;
- що кожна людина, яка має це сповнення, матиме апостольське служіння.
Можливо, випадок з учнями був унікальним. Ми не повинні чекати, що наш досвід буде подібний до їх досвіду. Проте, основна потреба в очищенні серця і затвердженні чистих прагнень ідентична потребі солунян. Тому в якомусь сенсі учні пережили такий же крок у благодаті, до якого Павло закликав солунян.
На прикладі учнів ми бачимо:
- якщо в людини є ця потреба в серці, вона не повністю підготовлена для служіння;
- Бог не хоче залишити людину в цьому стані;
- заповнення потреби – це не тренінг і не тривалий процес росту;
- задовольнити цю потребу можливо за певний момент часу після правильного пошуку.
Як вірний може прийняти цю роботу Духа Святого? Петро сказав, що це було прийнято вірою (Діян. 15:8,9). Ісус підготував учнів, щоб вони мали віру, давши їм обіцянку і спонукаючи їх чекати.
Тому, якщо людина бачить свою потребу і Боже бажання задовольнити її, вона може отримати цю благодать по вірі.
