Одна давня легенда свідчить: час від часу злий дух Сатана зобов’язаний був поставати перед Господом Богом і каятися за все заподіяне людям зло. А він продовжував насміхатися над людьми, перекладаючи вину з себе на них.
Одного разу, коли Сатана знову презирливо відгукувався про людей, просторікуючи про те, як мало вони шанують свого Творця, Господь перервав його: «Хіба ти не знаєш Авраама, батька Ісаака? Він безмежно відданий Мені, і в ньому немає ні краплини фальші. Його серце сяє. Він міг би принести Мені в жертву найцінніше, що в нього є, – свого сина Ісаака».
Коли Сатана почув це, він прокричав: «Та ні одна людина не може бути такою відданою. Запитай-но свого Авраама. Ти побачиш, він тут же відмовиться це зробити!»
Через деякий час Авраам прокинувся серед ночі. З осяйного світла до нього звертався Господь: «Аврааме, візьми свого сина Ісаака, якого ти так любиш. Іди на гору Морія. Принеси його Мені в жертву!» Авраам жахнувся. Слова завмерли в нього на язиці. Нарешті, він через силу вимовив: «Це… має… статися?» Але відповіді не було. Авраам тієї ночі так і не зміг більше заснути. Коли настав ранок, він подумав: «Я зобов’язаний виконати все, що вимагає від мене Бог!» Він сказав своєму вірному слузі Еліезеру: «Нав’юч осла дровами! І вирушай зі мною та Ісааком до гори Морія. Я хочу там принести жертву». Своїй дружині Саррі він сказав: «Дай Ісааку святковий одяг. Ми йдемо на гору Морія, щоб принести жертву». Сара винесла щойно виткану нею красиву хустку і накинула її на плечі Ісаака. Деякий час вона йшла поруч з подорожніми. Вона відчувала надзвичайний тягар на серці, але не могла зрозуміти, чому. Коли вона, прощаючись, начебто ненадовго розлучаючись із сином, обняла й поцілувала його, у неї полилися сльози. Служниця дбайливо взяла її за плечі та відвела в бік намету.
Сатана не міг не помітити, що Авраам слідує Божому слову. У перший день їхньої подорожі, ввечері, він з’явився Аврааму у вигляді старого подорожнього. Сатана своїм виглядом і словами намагався вплинути на Авраама: «Я читаю твої думки: ти хочеш зарадити смерті свого єдиного сина. Він – радість твоїх очей, надія твого майбутнього. Але ж це і не Божий голос міг промовляти до тебе: «Іди убий свого сина!» Після цих слів незнайомець пішов і залишив Авраама наодинці з його болем і сумнівом.
На третій день, коли мандрівники зупинилися для спочинку і Авраам з Еліезером задрімали, біля них з’явився прекрасний юнак. Наблизившись до Ісаака, він прошепотів: «Бідолаха, я бачив тебе уві сні, а мої сни мене не обманюють. Твій батько замишляє лихе проти тебе. Він збирається вбити тебе і принести Богу в жертву. Сьогодні будь пильним, а краще, поки не пізно, тікай від свого батька!» Юнак вимовив ці дивні слова й непомітно для Ісаака зник. Непомітно, бо Ісаак після цих слів поринув у тяжкі роздуми: «Невже мій батько здатний так вчинити зі мною?»
Після того як Авраам і Еліезер прокинулися, усі наче й не було нічого вирушили далі. Незабаром на видноколі з’явилася гора Морія. Батько й син ішли попереду, а Еліезер слідував за ними, ведучи осла. Авраам звернувся до сина: «Ти бачиш там над горою білу хмару?» – «Так, батьку, бачу». – «У ній сяє Боже світло. Давай піднімемося туди і звершимо жертвопринесення». Ісаак підійшов до Еліезера й запитав: «Еліезере, ти бачиш хмару над горою? Як вона сяє й мерехтить!» Еліезер відповів: «Я не бачу хмари. Ісааку, у тебе з очима все гаразд?» Тоді Ісаак зрозумів, що Божественне світло явилося тільки йому і його батькові і що його очі бачать краще, ніж очі Еліезерові, бо для нього хмара над горою сяяла дуже яскраво.
Авраам повелів Еліезерові розташуватися з ослом на відпочинок біля підніжжя гори. Він звалив дрова на плечі Ісааку, а сам поніс вогонь і ніж, щоб приносити жертву. Коли вони почали сходження на гору, то помітили, що яскрава хмара осяює вже саму вершину гори. Діставшись вершини, вони опустили свою ношу на землю і акуратно розклали дрова. Ісаак запитав: «Батьку, у нас є дрова й вогонь, але де ж наше офірне ягня?» Авраам поклав обидві руки Ісаакові на плечі і насилу вимовив: «Сину, Господь Бог назвав офірним ягням тебе. Скоро ти зможеш потрапити в Царство Небесне. Чи хочеш і ти виконати Божу заповідь і послужити Богу?» Божий ангел зміцнив серце Ісаака, і тому той відповів: «Батьку, я готовий. Роби те, що звелів тобі Бог!» Востаннє Авраам обійняв свого улюбленого сина. Потім він запитав: «Чи хочеш ти мені ще щось сказати на прощання?» Ісаак відповів: «Батьку, передай моє вітання матері і принеси їй у хусточці трохи попелу, що залишиться від жертви. Вона зможе покласти його біля суботньої свічі».
Попрощавшись з батьком, Ісаак піднявся на приготовані для багаття дрова. Склав на грудях руки і закрив очі. Авраам вийняв ніж і підняв його над головою свого сина. У цей момент почувся сильний шум і з’явився ангел Господній. Він затримав готову до удару руку і голосно промовив: «Аврааме, не принось хлопчика в жертву! Бог бачить твою покірність і відданість. Ісаак має жити!» Ніж упав додолу. Авраам кинувся до Ісака, притиснув його до свого серця, і так вони, обнявшись, застигли у світлі хмари.
Коли їх руки опустилися, Ісаак відкрив очі. Його погляд упав на кущі. «Батьку, – закричав він, – дивись, там, у кущах баран заплутався своїми рогами!» «Так, – сказав Авраам, – ось наша жертовна тварина, надіслана ангелом Божим». Вони звільнили барана від гілок і принесли його в жертву всеспалення. Коли вони стояли на колінах біля багаття, до них знову наблизився ангел Господній. Він сказав: «Аврааме, я приніс тобі Боже благословення. Воно повинне перейти на твого сина». Вони тут же відчули, як вогонь від хмари пронизав їх своїм теплом і сяйвом. Так Бог знову уклав союз з Авраамом. Сатана ж тієї миті з відчайдушним воланням кинувся в нижній, темний світ.
