Сарра померла, коли Ісаак був зовсім дорослим. Авраам довго побивався над нею. Він довго вибирав печеру для її поховання. Поки Сарра була жива, навколо будинку мерехтіла хмарка світла і серця наповнювалися радістю. Поки Сарра була жива, від суботи до суботи в хатині горіло світло. На тісті, яке вона місила, лежало благословення, і хліб був напрочуд смачним.
Коли Сарра померла, хмарка розсіялася. Світло, що горіло від суботи до суботи, згасло, і хліб став таким же, як і будь-який інший хліб. Тоді Авраам почав шукати для свого сина Ісаака дружину, яка могла б стати матір’ю цілого народу. Він сказав своєму вірному слузі Еліезеру: «Ти повинен для мене здійснити далеку подорож. Візьми верблюдів і двох слуг і вирушай у Харан, у Сирію, до мого брата Нахора і моїх родичів. Знай, що ангел Господній буде супроводжувати тебе. Якщо ти знайдеш там знатну дівчину, то проси її йти з тобою. Вона повинна стати дружиною Ісаака, сина Авраама. Бог допомагатиме тобі!» (У давні часи було звичайною справою, щоб батьки піклувалися про одруження своїх дітей). Сімнадцять днів Еліезер був у мандрах, і ось, нарешті, він прийшов в землю, де жив рід Нахора.
Уже вечоріло, коли він вирішив зупинитися в полі біля колодязя неподалік від міста. Якраз у цей час жінки йшли по воду. Еліезер розмірковував: «Напевно мені повинен бути поданий якийсь знак. Інакше як я зрозумію, яка з них може виявитися достойною нареченою для Ісаака?» Тут же до нього прийшла думка: «Я стою зараз біля колодязя. Якщо дівчина дасть напитися не тільки мені, але набере води й для моїх верблюдів, то нехай Бог влаштує так, що це і буде достойна наречена!» З такими думками Еліезер зупинився біля криниці.
Щойно він ступив на землю, як легкою ходою до криниці підійшла прегарна дівчина. На голові вона несла порожній глечик. Вона швидко опустилася по сходах до колодязя. Коли з повним глечиком води вона піднімалася вгору, Еліезер підійшов до неї й попросив: «Чи можу я випити трохи води з твого глечика?» Вона глипнула на нього з деяким подивом, адже незнайомець звертався до неї з такою безпосередністю. Потім вона легко опустила глечик і дала йому напитися. «Твоїм верблюдам теж принести води?» – приязно запитала вона. «Будь ласка», – відповів Еліезер. Тоді залишки води з глечика вона вилила в поїлку для верблюдів.
Поки вони пили, вона все носила і носила для них воду. Еліезер дивився на неї і думав: «Це вона! Господи, це вона!» Після того як верблюди напилися, він вийняв з сумки золотий браслет. Коли дівчина знову піднімалася з повним глечиком, щоб іти додому, Еліезер надів золотий браслет на її вільну руку. Він спитав: «Скажи мені, чия ти дочка? Як тебе звати?» Вона відповідала, насилу відриваючи погляд від браслета: «Мене звуть Ревекка. Мого батька звуть Бетуїл, він – син Нахора». Так Еліезер дізнався, що її дід Нахор був братом Авраама. Він продовжував запитувати: «Чи є в будинку твого батька місце для ночівлі?» Вона відповіла: «Можливо. Почекай мене тут, я пришлю тобі звістку». І легкою ходою вона подалася геть.
Удома Ревекка розповіла батькові про чужинця і про прохання пустити його переночувати. Вона показала подарунок – золотий браслет. Батько Бетуїл тут же послав брата Ревекки на ім’я Лаван до колодязя, щоб запросити до себе в будинок Еліезера зі слугами і верблюдами. Еліезера запросили за стіл. І тоді він сказав до Лавана і батька Ревекки: «Перш ніж ми приступимо до вечері, дозвольте мені розповісти про доручення, яке дав мені мій пан, Авраам». І Еліезер розповів, що Авраам послав його в далеку дорогу за нареченою для свого єдиного сина Ісаака. А розшукати її він наказав серед роду Нахора. «Бачите, – сказав він, – усі знаки вказують на Ревекку. Вона першою зустрілася мені. Вона напоїла мене і верблюдів Авраама!»
Батько Бетуїл і брат Лаван почувши це, зраділи: «Це влаштував Господь Бог! Ми щасливі, що все складається так добре». Ревекка, дізнавшись усе, дала згоду. Бетуїл сказав: «Вірний Еліезере, візьми Ревекку з собою. Відвези її до Ісаака в будинок Авраама!» Тоді Еліезер вийняв з поклажі, яку несли верблюди, дорогоцінні дари і передав їх до дому Бетуїла. Усі сіли за стіл і їли й пили, ніби святкували заручини. Верблюдам теж на радощах дісталося багато їжі. Пізно ввечері Еліезер і його слуги вирушили відпочивати. Коли через три дні все було приготовлено для подорожі, батьки Ревекки, благословивши дочку – її тіло і душу, і шлях, ніжно попрощалися з нею. Еліезер вибрав для Ревекки лагідного верблюда сріблясто-сірого забарвлення.
Через кілька тижнів, коли Еліезер з караваном уже наближався до Ханаану, Ісаак відправився ввечері в поле. Раптом він побачив на пагорбі караван верблюдів і подумав, що це, мабуть, Еліезер. І він пішов їм назустріч. Коли Ревекка спускалася з пагорба, вона запримітила, що їм назустріч іде чоловік. Навколо його голови переливалося щось, подібне світлого сяйва. Вона запитала Еліезера: «Хто цей незнайомець, який прямує сюди через поле?» Тільки тоді Еліезер своїми ослаблими від старості очима помітив наближення Ісаака. Він з радістю вигукнув: «Це ж Ісаак, мій пан!» Серце Ревекки забилося частіше. Вона зашарілася і збентежено закрила обличчя покривалом. Для привітання Еліезер зійшов з верблюда і сказав: «Це Ревекка, дочка Бетуїла». Ісаак вклонився до неї, як до царської дочки.
Тоді вона підняла покривало й посміхнулася. Еліезер ж шепнув Ісааку: «Господь Бог влаштував все дуже добре!» Наречений взяв до рук повід сріблясто-сірого верблюда, і так вони прийшли до намету Авраама. Коли Ревекка намірилася спішитися, Ісаак підставив їй свої сильні руки. І вона поставила свою ногу в руку Ісаака, перш ніж ступити на землю Ханаану. Вітаючи Авраама, Ревекка знову підняла своє покривало, і він був вражений її красою. Авраам вклав руку Ревекки в руку Ісаака і благословив їх сімейний союз. У наметі Ревекка запалила суботнє світло, і воно знову горіло цілий тиждень, як і за часів Сарри. Хмарка спокою і злагоди повисла над шатром. І навіть до тіста, яке місила Ревекка, знову повернулося колишнє благословення.
