Протей штовхнув важкі двері в’язниці й вийшов на сонячне світло, щоб втекти від смороду підземелля і вдихнути свіжого повітря. До нього одразу долинула музика з палацу Ірода. Того вечора він влаштовував гучний бенкет для своїх друзів. «Святкує свій день народження! – згадав Протей. – Буде гуляння. Буде…»
Раптом Протея пробрав холод. Це буде якраз у стилі Ірода… Притягнути Івана Хрестителя на бенкет, щоб позабавлятися над ним! «Певен, що він так і зробить».
Протей обернувся і поспішив до в’язниці… Він хотів попередити Івана про те, що може з ним статися до кінця вечора. Але перш ніж капітан дійшов до камери Хрестителя, він відчув на плечі чиюсь важку руку. Обернувшись, він побачив одного з особистих охоронців Ірода.
– По Івана, чи не так? Ти прийшов по Івана. Ірод хоче позабавлятись над ним?
– Набагато гірше, – відповів охоронець, не ховаючи своїх побоювань. – Значно, значно гірше. Саломея, дочка Іродової дружини, танцювала перед гостями. Ірод п’яний і в безпам’ятстві пообіцяв Саломеї все, що та забажає, аж до половини царства. Вона, своєю чергою, запитала матір, чого їй попросити з огляду на таку привабливу пропозицію.
Охоронець замовк.
– Протею, здається, що сьогодні ввечері Іродові гості не будуть розважатися, насміхаючись над Іваном Хрестителем. Ні, все буде набагато жахливіше. Іванова голова має бути принесена на бенкет на тарелі!
Протей заточився; світ потьмарився йому в очах. Охоронець підхопив його за руку і втримав.
– Зі мною теж таке сталось, коли я почув це, – зауважив охоронець.
– І що тепер? – запитав Протей.
– Я б сказав, що Іванові залишилось жити не більше п’яти хвилин. Приведи його до мене.
– Нехай помилують нас боги, – прошепотів Протей. – А якщо є лише один Бог, і якщо це Бог євреїв, безглуздо вірити, що Він помилує нас після того, що ми от-от зробимо.
