Минуло багато років, і Ной став дорослим. Тоді Метушалах сказав йому: «Ною, ходімо завтра разом до поганського міста. Вночі мені було знамення, що ми маємо разом увійти в нього». «Хай буде так, як ти сказав, – відповів Ной. – Може, нам пощастить відвернути деяких людей від зла».
Наступного дня вони разом подалися до міста, куди ще не ступала їхня нога. Вартовий зустрів їх словами: «Чого це у вас обох такі пісні пики? Маєте радіти, завітавши до нашого міста». І він, знущаючись, плеснув на них залишки вина зі свого кубка. Метушалах прошепотів Ною: «Тримай себе в руках! Ще не настав час протистояти їм». Так вони пройшли в місто. Повсюди вони бачили нероб, які лише валандалися туди-сюди. Ніхто не працював. Подекуди розпочиналися бійки через крадене майно. В одному місці діти жбурляли в старого камінням, а дорослі стояли поруч і підбадьорювали їх, схвалюючи точні влучення. Тут уже Ной не витримав. Він підбіг до старого, закрив його своїм плащем і вигукнув: «Це підло! Хіба ви забули, що руки, якими ви кидали каміння, дані людям Богом для праці та молитви?» Після цих слів здійнявся регіт, та сміливе втручання Ноя справило враження й більше ніхто не кидав каміння. Ной мовив старому: «Хочеш піти геть з цього міста? Тоді ходімо зі мною». Старенький відповів: «Ти врятував мені життя; вони не відчепились би від мене доти, доки я не впав би закривавлений. Вони часто роблять таке, щоби згаяти час, коли на них дур нападе». І пішов за своїм захисником.
Прямуючи далі, вони пройшли повз будинок, з якого було чути дитячий плач та схлипування. Ной зазирнув у двері. Там він знайшов чотирьох занехаяних малюків. Старший з них розказав: «Батька й матір убили в бійці. Ніхто нас не годує, а ввечері нам доведеться піти з дому. Тут були двоє чоловіків, які хочуть нас прогнати. Вони сказали, що, коли ми сьогодні ж самі не підемо, вони нас поб’ють і викинуть на вулицю». «Ходіть зі мною, діти, – мовив Ной. – Я дам вам прихисток та їжу». Він узяв молодшого на руки, а решта пішли за ним.
Невдовзі Ной і Метушалах вийшли на велику площу, де збирався колом великий натовп. Здалеку вони побачили кілька запалених посередині вогнищ і замурзаних сажею людей, які танцювали перед ними. Ной запитав одного з тих, хто стояв поруч, що тут відбувається. Той відповів: «Ми спалюємо людців, які говорили зле про нашого царя». Ной уточнив: «Що ж вони таке говорили?» Чоловік сказав: «Он той повчав, що цар має спонукати людей до праці, а не до розваг. А жінка казала таку крамолу, наче царю краще було б опікуватися хворими, а не займатися воєнними іграми. Тих, хто його критикує, наш цар наказує стратити». Ной запитав: «А що це за люди там витанцьовують, вимащені в чорне?» «То царські прислужники. Вони вдень і вночі перебувають поруч з царем, щоб охороняти його і виконувати його накази. Зараз вони танцюють навколо кам’яного боввана із зображенням царя, якому мають вклонятися всі, хто сюди приходить».
Тоді старий Метушалах тихо мовив Ною: «Ходімо, нам час додому! На сьогодні ми достатньо побачили лихих справ».
Разом з дітьми й дідом вони вийшли з міста. Ной був глибоко засмучений всіма тими безбожними речами, про які дізнався сьогодні. Він сказав Метушалахові: «Я ніколи не хотів би взяти собі жінку й ростити дітей, якби знав, що вони впадуть у таку скверну».
Відтоді Ной ніколи більше не спускався до міста. Діти, яких він узяв із собою, стали вірними слугами в домі, а старий – добрим чабаном у Ноя.
