Якось уночі, коли всі в домі спали, Ной почув, як хтось кличе його на ім’я. Він підняв голову з подушки й прислухався. Знову пролунав голос: «Ною, ти чуєш Мене?» Тоді Ной зрозумів, що це не людський голос, а Слово Боже, яке провіщає йому. І він відповів: «Так, Господи, чую!» Голос вів далі: «Ною, злоба й гріхи людські піднімаються до Мене, як темний дим. Скажи всім, хто ще спроможний почути: “Зійдіть зі шляху зла! Припиніть злодіяння, бо накладе на вас Бог покарання, що стане погибеллю вашою”. Скажи це всім людям, волай їм про це!»
Коли наступного ранку Ной побачив Метушалаха, він розказав йому про одкровення цієї ночі. Яким же було його здивування, коли Метушалах повідомив йому, що теж чув саме ці слова.
Тож обидва вони вирішили знову спуститися до людей у міста та села, аби застерегти їх і донести їм веління Бога. На той час Ной, за вказівкою Бога, узяв собі жінку на ймення Намоа, тому що Господь сказав йому: «З твого роду підуть по землі хороші люди». Вона подарувала йому трьох синів: Сима, Хама та Яфета.
Цар у чорній короні
Під час мандрування Ной і Метушалах закликали всіх людей знову стати на шлях Господа, та зустріли мало розуміння. Незабаром вони вдруге зайшли до міста Ста Бовванів. Жодний вартовий не стояв на вході. Вулиці переповнював натовп, що зійшовся сюди подивитись, як цар правитиме суд. Був призначений певний день для суду, коли правитель цього міста карав тих, хто його дратував.
Діставшись до місця судилища, Ной ще здалеку вздрів царя. Він сидів на кам’янім троні, а поруч стояв бовван. На царі була чорна корона і криваво-червоні шати. Перед ним стояли на колінах декілька чоловік. Вони схиляли голови перед царем та бовваном до самої землі. Раптом цар довгим мечем показав на тих, що стояли навколішки. Одразу ж уперед виступили кати й відрубали їм голови. Голови покотилися до підніжжя трону. У той самий час люди, танцюючи, почали бити дерев’яними молотками в барабани, від чого здійнявся страшенний гуркіт. До жорстокого судді підвели інших полонених.
Крізь натовп Ной проклав собі дорогу до царя в чорній короні. Він сміливо став перед бовваном і крикнув громовим голосом: «Зупиніться! Що ви робите, грішні люди! Як посланець Бога стою я тут і сповіщаю вам: залиште диявольські маски та диявольські звичаї! Схиліться перед Богом, який велить Сонцю на небі рухатися по колу, а зорям сходити й заходити!» З цими словами Ной схопив молоток одного з барабанників і почав сильними ударами розбивати боввана так, що уламки летіли навсібіч. З голосним криком цар наказав своїм підлеглим схопити святотатця й убити його. Мов хижі звірі, вони кинулися до Ноя. Ной повільно опустив піднятий молот і спокійно чекав. Коли до нього торкнулося багато рук, слуги раптом скрикнули й відступили назад. Ной був охоплений яскравим сяйвом, що обпекло їх, наче вогнем. Смертельно блідий цар поспішно покинув трон і скочив на чорного коня. Корона злетіла з його голови й покотилася по землі. Нажаханий, він помчав геть.
Сильне хвилювання охопило натовп. Багато хто почав тіснитися назад, кваплячись покинути це місце; інші, онімівши з подиву, чекали, чим усе закінчиться. Коли хвилювання вляглося, Ной знову крикнув людям: «Облиште служіння бовванам, поклоняйтеся Богу, який створив Небо і Землю!» Та серця людей уже загрузли в злі так, що вони мимоволі почали відвертатись і йти звідти. Наблизитися до Ноя більше ніхто не наважувався. Невеликій купці людей слова Ноя усе-таки запали в серце; вони підійшли до Ноя і сказали: «Учителю, слушні твої слова. Що ж нам робити?» Він відповів: «Ходімо зі мною геть з цього міста, тому що Бог знищить його».
Тож Ной і старий Метушалах з маленькою купкою людей, у чиїх серцях ще жевріла іскра добра, покинули місто. Біля міської брами дехто з них усе-таки повернув назад, бо не зміг залишити назавжди це грішне місто. Решта подалися далі разом із Ноєм.
