Перед нами селище в Галілеї, яке зветься Наїн. Починає вечоріти. Вулиці переповнені людьми, які чекають черги, щоб привести своїх хворих до Ісуса.
Деякі з немічних сліпі, деякі – каліки; один серед них глухий; інший б’ється в судомах з піною біля рота, його силою стримують родичі. Стурбована мати тримає на руках своє немовля, що має гарячку. Інша мати заколисує на колінах свою покалічену дитину. Тут зібралися різні люди з усіма відомими людству хворобами. Але всіх їх об’єднує одне. Вони шукають зустрічі з Ісусом, сподіваючись отримати зцілення або звільнення з Його рук.
Увага всього натовпу прикута до будинку, розташованого на одній з маленьких вуличок селища. Вулиці, що ведуть до цього будинку, забиті людьми. У дворі теж нема вільного місця.
Всюди піднесення і хвилювання. Можливо, найбільше збудження для людей настає тоді, коли вони чують радісний вигук, що час від часу долинає з будинку, а потім за мить вони спостерігають, як люди йдуть геть, прославляючи Бога за зцілення.
В один з таких моментів біля воріт у двір з’являються двоє недбало вбраних людей із зашкарублою шкірою. Один з учнів Ісуса впізнає їх. Він біжить у дім. Саме тоді, коли він збирається повідомити своєму вчителю про прихід цих людей, ще один каліка встає на ноги, підносить руки до неба і кричить, славлячи Бога за визволення від недуги.
– Господи, прийшли учні Івана.
Ісус підвів погляд. Якусь коротку мить у його очах був неспокій.
– Виведіть усіх на двір і покличте сюди тих учнів. Негайно. – Сказавши це, Господь сів на підлогу і в задумі чекав на появу Іванових учнів.
За мить двоє чоловіків урочисто стояли перед Ісусом. Запала довга мовчанка. Нарешті Надав порушив тишу.
– Ми прийшли від Івана. Він у в’язниці. Ірод заарештував його за…
– Так, я знаю, – відповів Господь.
– Кілька днів тому нам дозволили відвідати вчителя. Він прикутий ланцюгами в жахливій ямі. Ходять чутки, що Ірод недовго триматиме його в живих.
Запала тиша. Надав чекав якоїсь реакції Ісуса на його слова. Не дочекавшись, він продовжив:
– Іван послав нас до тебе, щоб поставити тобі питання. Це було його єдине прохання до нас. Ми пройшли довгий шлях, щоб знайти тебе, і тільки для того, щоб отримати відповідь на це єдине запитання.
Надав знову замовк. Знову ніхто не озивався.
– Учителю, Іванове питання звучить так… – Надав знову зробив паузу, його обличчя спалахнуло. Нарешті він запитав:
– Ти – Месія, чи іншого маємо чекати? Ось що він хоче знати.
Запала довга приголомшлива тиша. Відчувалося, що біль огорнув серце кожного з присутніх у кімнаті. Він читався на обличчях двох Іванових учнів і дванадцятьох учнів Ісуса, але найвиразнішим він був на обличчі самого Господа.
Ісус глибоко зітхнув. На якусь коротку мить він схилив голову, здалося, від глибокого страждання. Підвівши очі, він відповів:
– Надаве, повертайтеся до Івана. Перекажіть йому від мене таке. Сліпі бачать і криві ходять; глухі чують. Тоді скажи моєму братові, що проповідується Добра Новина – не лише проповідується, але й приймається з радістю – і що чоловіки і жінки отримують звільнення.
Господь замовк і глибоко, важко зітхнув. А тоді повільно й рішуче продовжив.
– І останнє, Надаве… Скажи Іванові… – На мить голос Господа замовк. У його словах був біль. – Скажи моєму братові Іванові: «І щасливий той, хто через мене не спотикнеться».
Знову запала тиша. Ісус встав, обійняв двох відвідувачів, а тоді обернувся до своїх учнів.
– Вже пізня година. Нам час вирушати звідси. Ми повинні йти в наступне село. Будь ласка, розпустіть тих, хто чекає на вулиці.
Двоє учнів Івана стояли приголомшені. Після того, як їхнє збентеження минуло, вони обернулись і вирушили назад. У дворі, через який вони проходили, тепер було порожньо, як і на вулицях, що вони минали.
На завтра Ісуса чекало ще одне селище. А учнів Івана – роздуми над загадкою дня сьогоднішнього.
Але чим стане наступний день для тих, кого відправили того вечора додому? Вони всі пішли геть, не отримавши зцілення. А Іван? Якою буде його відповідь на дивні слова троюрідного брата?
