– Це Ірод зробив, хіба ні? Кляте чудовисько. Іване, це ти? Пам’ятаєш мене? Ми зустрічалися востаннє, коли ти був ще дитиною. О, я був тоді великою людиною… Та поглянь на мене тепер!
Ірод забрав у мене дім, забрав усі гроші. Без суду і навіть без слідства! А потім кинув мене в цю бісову діру. Тепер вже Ірод заможний! Розбагатів на моїх статках, а я тепер – жалюгідний злидар. Проклинаю тебе, Іроде! Чудовисько! Нечестивець!
Я служив йому двадцять років. Вірно служив. Ні з ким ще ніколи не поводились так несправедливо, як зі мною. Те, що він вчинив – жахливе свавілля, ось що я скажу. А тепер подивіться, до чого дійшов цей мерзенний чоловік; яким то негідником треба бути, щоб схопити пророка Божого і кинути в це прокляте місце!
Кажу вам: кожна біда, кожен біль, кожне страждання в Юдеї йдуть від Ірода. Немає справедливості на цій землі, немає милості… немає співчуття. Це все його вина. Усе через нього.
Іване, ти мене чуєш? Запам’ятай мої слова, ти згниєш тут, як і ми всі. Там, у своїй пустелі, ти сказав одну правильну річ. Зло людського серця не має кінця. А Ірод – найгірше з усіх зол. Я був би тепер щасливою, успішною людиною, якби не той бездушний Ірод та інші… інші… ті нечестивці, які змовилися з ним проти мене, щоб забрати все, що в мене було.
– Парнаху, притримай язика, – гукнув один з наглядачів.
Запала тиша. В’язень у першій камері замовк. Та, на жаль, його крики розбудили в’язня в сусідній камері.
