Люди приходили послухати Івана, шукаючи те, що могло б заповнити глибоку пустку в їхньому житті.
Купці приходили послухати його і каялись у своїх нечистих справах, а тоді охрещувались у славетних водах Йордану. Приходили солдати, каялись у своїй жорстокості й приймали хрещення. Приходили погоничі верблюдів, землероби, рибалки із селищ, домогосподині, відомі жінки, блудниці – люди з усіх верств населення. І кожен, здавалося, приходив з якимось таємним гріхом, каявся в ньому і зникав у водах Йордану.
Кожний єврей знав прадавнє значення занурення у води саме цієї особливої річки. Воно означало кінець життя, припинення всього. Кожен, хто чекав на хрещення, стояв на східному березі, який був чужою землею. Там люди сходили у воду і зникали… щоб померти. Але кожен виходив з води і ступав на західний берег у безпеці меж Обіцяної землі, щоб почати там нове життя з Богом. Ця проста драма назавжди залишалась в їхній пам’яті.
Один день біля Йордану видався особливим, не схожим на інші. Розпочався він з приїзду колісниць, запряжених кіньми. Прибула делегація високих сановників. Що за важливі персонажі вирушили до цього нічим не уславленого місця?
Це були релігійні лідери нації.
Коли Іван побачив цих вишукано вдягнених людей, усі м’язи в його тілі наче заціпеніли. Жоден рух на обличчі не видав його почуттів. Коли релігійні сановники торували собі шлях крізь юрбу, Іван спостерігав, як прості люди схиляли голови або шанобливо ставали на коліна. Найбільшому дисиденту всіх часів непросто було дивитись на це.
Іван вивчав кожну людину, яка виходила з колісниць. Дехто явно приїхав, щоб насміхатися, збирати докази проти Івана та осудити його. Інші прибули у великих сумнівах, сподіваючись з’ясувати для себе, чи Іван дійсно справжній пророк. Були серед них навіть кілька людей, з наймолодших, які по-справжньому вірили, що Іван є людина Божа. Вони сподівалися, що старші, більш шановані лідери, можливо, погодяться з їхньою думкою. Зрештою, якби старші лідери дали Іванові своє благословення, деякі з цих молодих людей охоче стали б його учнями.
Але Іван бачив більше за це. Він дивився в серце кожної людини, яка зараз пробиралась крізь юрбу, і помічав найбільшу слабкість кожного. Серед них не було нікого достатньо сміливого, хто би міг з власної волі порвати з усталеними релігійними традиціями.
Юрба продовжувала розступатися перед цими хваленими вождями. Делегація йшла до переду, щоб зайняти свої законні почесні місця. Терпіти таке пророкові пустелі було понад силу. Тогочасна релігійна система в цьому місці? І готова нав’язувати свої огидні звички? Як вони посміли прийти! Як насмілилися принести сюди свою пиху, презирство, зневагу й гордощі!
Іван не прийшов на землю, щоб йти на поступки, і не для того, щоб схиляти таких людей на Божі шляхи. Зрештою, ці люди самі вважали себе авторитетами щодо шляхів Божих. Іван не намагався зробити неможливе: він не закликав вождів релігійного устрою вийти з тієї системи. І все ж присутність цих людей спотворювала свободу, яку здобували охрещені, вийшовши за межі устрою цього світу.
Тому Іван оголосив війну. Відкриту, нестримну, безстрашну війну… найшанованішим особам Ізраїля. Він хотів, щоб кожна присутня там людина знала, що він думає про ланцюги, в які хранителі традицій закували серця і душі Божого народу. А що ж він про це думав? Він вважав, що вся ця релігійна культура повинна загинути.
Гучний голос Івана вражав чи не найбільше з усіх його вмінь, але тоді він загарчав, як лев. Метнувши вперед вказівний палець, він сколихнув землю і небо своїм звинуваченням.
Хто… хто, я питаю… хто сказав вам розкаятися? Ви, гадюче поріддя, що ви тут робите?
Натовп був приголомшений. Ніхто ніколи не розмовляв так з цими людьми. Багато хто мимоволі піднявся з колін; за мить на деяких обличчях почали з’являтися широкі посмішки. Але погляди кожного були прикуті до релігійних вождів. Якою буде їхня реакція? І, чи можливо таке, що Іван своїми словами вчинив… щось подібне до богохульства? Людям були відомі чутки про те, що Іван був біснуватим; але це не могло зарадити. Вони любили його за сміливість, але ніхто не міг подумати, що він кине виклик релігійним вождям їхньої країни. Ніхто ніколи такого не робив!
Шок змінився на розгубленість, коли Іван продовжив говорити.
Я ще раз питаю, гадюче поріддя, хто вас навчив тікати від наступаючого гніву?
Релігійні вожді зупинились. Ніхто не міг так з ними говорити. За коротку мить один із лідерів різко осмикнув свого плаща, обернувся і пошепки сказав щось тим, хто стояв з ним поруч. Ті своєю чергою передали іншим знак йти геть.
Але Іван ще не закінчив.
Ваше дерево! Сокира вже лежить при його корінні. Гнів Божий обернувся на вас. Сокира зрубає ваше дерево і знищить корінь. Близький день, коли гнів Божий вигубить вас.
На тих словах вся делегація, як один, підібрала свої одежі і поспішила до колісниць, і кожен замислював план помсти Іванові.
Хтось з юрби щось схвально вигукнув. Ще хтось заплескав у долоні. За мить уже весь натовп стояв і підхоплював оплески. Усюди чоловіки і жінки відчували, як з їхніх душ падають кайдани. Нарешті хтось насмілився кинути виклик релігійній системі!
Натовп нестримно рушив до Івана. Здавалося, що всі, хто ще не охрестився, прагнули зробити це зараз. Усі вони, як один, збагнули дещо глибше з Іванових слів щось таке, чого вони не розуміли раніше.
Це був славний день. Однак ніхто, здається, не розпізнав очевидного. Така поведінка Івана вела його до смерті.
А пізніше був ще один дуже пам’ятний день.
