Єлисавета відчинила двері дому, щоб привітатися з молодим родичем, який прийшов з Вифлеєма.
– У мене термінове послання для тебе від Йосифа і Марії.
– Заходь, – промовила Єлисавета. У цей момент до кімнати увійшов Захарія, тримаючи на руках трирічного хлопчика.
– У мене є послання і маленький пакунок, це все від Йосифа і Марії.
– Будь ласка, прочитай, – попросила Єлисавета. – Мої очі давно втратили здатність читати такі маленькі букви.
Юнак зламав воскову печатку на маленькому сувої, відкашлявся і почав читати.
«Дивні речі відбулися в нашому житті останнім часом, події не менш незвичайні, ніж ті, що призвели до народження вашого й нашого синів. Тільки-но вчора до нас приходило троє вавилонських астрологів. А тоді, минулої ночі, Йосиф бачив сон, дуже тривожний сон. У ньому наш син був у великій небезпеці від гніву того чудовиська, Ірода Великого. Ми негайно покидаємо Вифлеєм. Ми з Йосифом вирушаємо до Єгипту, щоб перечекати там, поки не мине ця жахлива загроза, якою б вона не була.
Але не тільки наш син у небезпеці. Ми боїмося, що і Іван також. Можливо, всі юдейські немовлята-первістки в небезпеці. Єлисавето, ми наполегливо просимо, щоб ви із Захарією негайно покинули Юдею. Їдьте, куди завгодно, але найближче і найбезпечніше місце, де ви могли б сховатись, – це пустеля. Разом з цим листом ми посилаємо вам маленький подарунок. Щоб ви не дивувались, я поясню, звідки в бідного теслі з дружиною золото. Вавилонські астрологи принесли нам кілька дарів. Одним із них була скринька із золотими монетами. Ми ділимося ними з вами трьома. Будь ласка, в ім’я нашого Бога, тікайте з Юдеї сьогодні ж. Завтра може бути пізно. Ми спробуємо знайти вас у кращі дні, коли, сподіваюся, повернемося з Єгипту».
На листі були підписи Йосифа і Марії.
Разом з листом юнак вручив Захарії маленький шкіряний капшук, який той швидко відкрив. У капшуку було кілька золотих монет. На якусь мить запала тиша. Єлисавета, незважаючи на дарунок, першою порушила мовчанку.
– Ірод мене не дивує. Ворог Божий саме так і діє. Ми мусимо негайно тікати.
Захарія звернувся до юнака-посильного:
– Йди і нікому про це не кажи.
Після цих простих слів юнак шанобливо схилив голову і вийшов.
– Ти права, Єлисавето. Ми повинні негайно вирушати в пустелю.
– Але як ми там виживемо? Для повної безпеки ми маємо піти далеко вглиб пустелі. Чи там можливо вижити?
– Єлисавето, це буде непросто для Нас всіх, м’яко кажучи. Але ессени там живуть, деякі – навіть сім’ями. У пустелі вони мають домівки, у них є діти. Наш син виживе. Можливо, – усміхнувся Захарія, – і нам з тобою вдасться протриматися там якийсь час.
