– Прибув новий в’язень, капітане.
– Чутки справдились? – запитав той. Не відповідаючи охоронець простягнув Протеєві клаптик папірусу.
– Ірод втратив глузд. Колись його ще визнають божевільним так само, як і його батька. Ув’язнення цієї людини, – продовжував він, – може запросто викликати повстання. Народ лютує.
– Даруйте, пане, але я мушу сказати: мені це не подобається, – промовив схвильованим голосом один із охоронців. – Мені не подобається, що він тут. Я не хочу, щоб мої руки були в його крові. Я боюся цього чоловіка. Якось я слухав його в пустелі. Мені страшно, що Бог може зробити нам за ув’язнення такої людини.
– Виконуй свій обов’язок, солдате. Готуй камеру.
– Вільна тільки одна, пане.
– Тоді готуй її.
– Там немає що готувати, пане. Це третя камера.
– Яма? Ми побачимо, як святого чоловіка Божого кидають туди?
– Пане, є ще одне, що мене гнітить найбільше.
– Що, солдате?
– Мене жахає те, що нам доведеться вислухати від двох інших в’язнів, коли вони дізнаються, хто перебуватиме в третій камері.
– Не можу не погодитися з тобою, – зітхнув Протей.
У той момент двері нагорі біля сходів відчинилися навстіж. На порозі можна було розгледіти обриси двох солдатів і в’язня. «Цікаво, скільки Ірод ще триматиме його в живих», – подумав собі капітан.
