Сиф мовив до Тувалкаїна: «Чи можеш ти викувати для мене з благородного золота знак, подібний до сонячного променя? Я встромлятиму його в землю, коли правитиму жертву, аби благословити працю хлібороба. З другого краю гострого променя зроби колодку, за яку я зможу його тримати. Попереду зроби тонке лезо». Сиф дав Тувалкаїну шматок золота, що його він знайшов у горах. У печері Тувалкаїн з підмайстрами скував золотого ножа й приніс його Сифу.
Відтоді, коли Сиф правив жертву й просив Божого благословення та сонячного проміння для збіжжя на нивах, він завжди встромляв золотий ніж у землю. Лише після цього можна було скопувати її мотикою чи орати плугом.
Якось Ювал заснув під великим кущем. Уві сні до нього наблизився янгол, який із небесного інструмента добував ніжні звуки. Його інструмент був схожий на очеретину з дірочками. Ювал запитав янгола, чи не дасть він і йому такого інструмента, бо, мовляв, теж хотів би так грати. Янгол показав рукою на кущ: «Зломи гілочку й зроби собі сам!» Тоді Ювал зломив гілочку, пішов до Тувалкаїна і все йому розповів. Тувалкаїн майстерно виготовив срібного ножа і вирізав із порожнистої гілочки першу сопілку – достеменну копію небесної сопілки.
Один із підмайстрів Тувалкаїна взяв залізо і потайки викував для себе залізного ножа. Він думав: «Його теж можна застосовувати для різних потреб». Коли ніж був готовий, він заховав його в шпарині в стіні печери.
Ювал побачив в янголів ще й інший дивний інструмент. Коли він розповів про нього Тувалкаїнові, той зробив за його розповідями арфу. Для струн він узяв овечі кишки, скрутив їх, висушив просто неба й натягнув на арфу.
