Одного ранку Авель вирушив до своїх овець. На землі біля вівчарні він побачив кров. Поруч лежали клапті шерсті. З огорожі було вирване пруття, широка діра зяяла в ній. Уночі тут лютував вовк, саме він і викрав вівцю. Плачучи, Авель розповів Каїну про нещастя. Гнів спалахнув в очах Каїна. Він вигукував погрози злому розбійнику: «Начувайся, нікчемний вовче! Я не заспокоюся, допоки не знайду і не покараю тебе!» Авель навідувався до овець, які все ще лежали в кутку обори, перелякано збившись купою. Він гладив їх і втішав м’яким голосом.
Каїн вирвав з огорожі стовп і кинувся до лісу. Він прокрався в зарості, зупинився й прислухався. Несподівано він почув шум, що долинав із-за високих каменів. З палаючими очима Каїн підкрався ближче. Трохи піднявши голову над камінням, він побачив печеру в скелі. Біля входу в печеру ведмедиця бавилася зі своїми малюками. «Ви, бурі, мені не потрібні!» – пробурмотів Каїн і продовжив свій шлях. На одному дереві стукотів дятел. «Він славно б’є по дереву, та мій удар буде ліпшим!» – сказав Каїн і рушив далі.
Наближався вечір. Каїн так і не знайшов вовка. Він приліг під деревом відпочити й від утоми заснув. По деякім часі повз нього промайнула тінь. Каїн її не завважив. Та це ж вовк! Ось він піднімає морду, принюхується і робить декілька кроків до сплячого Каїна. Він мете хвостом опале листя. Каїн прокидається й бачить у темряві перед собою два палаючих ока. Він різко зривається і жбурляє свій кілок у вовка, та той уже зник. Спіймавши облизня, Каїн повертається додому. Проте цю ніч він вирішує провести у вівчарні. Дірку в огорожі він не залатував. Авелю він каже: «Якщо прийде вовк, я його задушу!» Вівці неспокійно топчуться в оборі й нарешті, близько опівночі, вкладаються на землю. На небі сходить місяць. Каїн не спить. Крізь пруття огорожі він вдивляється в ніч, щоб жодна тінь не приховалася від його ока. А що це он там? Від ближнього краю лісу відокремлюється щось темне. Час від часу темна тінь зупиняється, потім наближається знову. Каїн не спить! До загону наближається вовк. Ось він, облизуючись, просовує голову в дірку. Захват, кидок! Голосно замекали вівці. Каїн схопив вовка і почав його душити.
Вранці Авель прокинувся в себе в хижці й одразу поспішив у поле до обори. Каїна там нема, та жодна з овець не пропала. Погляньте-но, а ось і Каїн виходить з лісу! Здалеку він кричить Авелю: «Вовка я кинув у лісову хащу! Відтепер ніхто не потурбує твоїх овець!» Авель залатує дірку в огорожі. Відтак він майже боїться свого брата, який здолав вовка і кинув його назад до лісу.
