«Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім’я Назарет, до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж діви було Марія» (Лк. 1:26-27). Благовіщення народження Ісуса найближче хронологічно пов’язане з історією Йоана Хрестителя через вказаний час від послання архангела Гавриїла до Захарії, а саме «шостого місяця» вагітності Єлисавети. Обидві події і обидва післанництва в цьому уривку пов’язані також сповіщенням, що Марія і Єлисавета, а отже, і їхні діти фізично споріднені між собою.
Відвідини Марією Єлисавети, що відбулося як наслідок розмови між Гавриїлом і Марією (пор.: Лк. 1:36), призвело ще перед народженням до зустрічі у Святому Дусі Ісуса і Йоана, і в цій зустрічі водночас стало явним підпорядкування їхніх післанництв: Ісус – молодший, той, що прийде пізніше. Але Він є тим, чиє ім’я змушує забитися Йоана в материнському лоні, а Єлисавету сповнює Святим Духом (пор.: Лк. 1:41). Так, фактично, уже в історіях Благовіщення і народження в Євангелії від Луки з’являється те, що Хреститель скаже в Євангелії від Йоана: «Це той, що про нього повідав я: За мною наступить муж, сущий передо мною, був бо раніш за мене» (1:30).
Але тепер варто ближче розглянути історію Благовіщення народження Ісуса від Марії. Розглянемо спочатку післанництво ангела, а потім відповідь Марії.
У привітанні ангела впадає у вічі те, що він вітає Марію не звичним єврейським вітанням shalom – хай мир буде з тобою, а грецькою формою вітання chaire, яку можна перекласти «радуйся», як це є у молитві церкви до Марії, що складена зі слів історії Благовіщення (пор.: Лк. 1:28-42). І все ж правильно буде розрізнити тут дійсне значення слова chaire: Радуйся! Цим так би мовити вигуком ангела починається в істинному розумінні Новий Завіт.
Слово знову повертається у Святу ніч в уста ангела, який каже пастухам: «Я звіщаю вам велику радість» (Лк. 2:10). Воно з’являється ще раз у Євангелії від Йоана при зустрічі із Воскреслим: «І врадувались учні, побачивши Господа» (20:20). У прощальних висловлюваннях Ісуса у Євангелії від Йоана з’являється богослов’я радості, що, так би мовити, висвітлює глибину цього слова. «Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто радощів від вас не відбере» (16:22).
У цих текстах радість виявляється як істинний дар Святого Духа, як справжній подарунок Спасителя. Так, вітальним словом ангела взято акорд, який звучатиме далі через увесь час Церкви і зміст якого також можна почути в основному компоненті слова, яким позначена уся церковна благовість: Євангеліє – блага вість.
«Радуйся» – це передусім, як ми побачили, грецьке вітання і тому вже в цьому слові ангела відчиняються двері до народів світу; так позначається універсальність місії християнства. І все ж водночас це є словом, взятим зі Старого Завіту, і тому воно цілковито знаходиться в безперервності біблійної історії спасіння. Станіслав Лионет і Рене Лаурентін першими показали, що у вітанні Гавриїла до Марії взято та осучаснено пророцтво Софонії 3:14-17, яке звучить так: «Виспівуй, о дочко Сіону! Вигукуй радо, Ізраїлю! Цар Ізраїля – Господь – посеред тебе».
Тут нам не треба вдаватися в деталі порівняння текстів між привітанням Марії і словом обітниці пророка. Суттєва причина того, щоб дочка Сіону могла ликувати, висловлена фразою: «Господь – посеред тебе» (Соф. 3:15-17). Дослівно це звучить: «Він у твоєму лоні». Тим самим Софонія звертається до слів Книги Виходу, в якій перебування Бога у ковчезі означено як перебування «у лоні Ізраїлю» (пор.: Вих. 33:3; 34:9; пор.: Laurentin. Struktur und Theologie. – C. 75-82). Саме це слово знову повертається до Марії у місії Гавриїла: «Ти зачнеш у лоні» (Лк. 1:31).
Незважаючи на деталі цієї паралелі, внутрішня близькість обидвох місій очевидна. Марія уособлена як дочка Сіону. Обітниці Сіону сповнюються в ній несподівано. Марія стає кивотом, місцем справжнього замешкання Господа.
«Радуйся, Благодатна!» Ще один аспект привітання chaire заслуговує на роздумування: зв’язок радості і благодаті. В грецькій мові обидва слова «радість» і «благодать» (chara і charis) утворені від одного кореня. Радість і благодать взаємозв’язані.
А тепер повернімося до змісту обітниці. Марія народить дитину, яку ангел титулує «Син Всевишнього» і «Син Божий». Крім цього, було напророковано, що Бог, Господь, дасть Йому трон Його отця Давида. Він навіки пануватиме над домом Якова, Його Царству (Його пануванню) не буде кінця. До цього додається ще група обітниць, яка стосується «немовби» зачаття. «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1:35).
Розпочнімо з цієї останньої обітниці. По її мовному образу вона належить до богослов’я храму і присутності Бога у святині. Свята хмара – shekina – є видимим знаком Божої присутності. Вона приховує Його мешкання у Його домі і водночас вказує на Нього. Хмара, яка кидає свою тінь на людей, потім знову з’являється в історії Переображення Господнього (пор.: Лк. 9:34; Мр. 9:7). Вона знову є знаком Божої присутності, будучи прихованим, Бог виявляє Себе. Так через слово про отінення Святим Духом слово вітання прийняло богослов’я Сіону. Марія ще раз стає живим наметом Божим, в якому Він по-новому хоче замешкати серед людей.
Водночас при розгляді слів Благовіщення в сукупності окреслюється таємниця Божого триєдинства. Діє Бог Отець, Який дав обітницю непохитності трону Давида, а тепер садить туди спадкоємця, царство якого ніколи не закінчиться – остаточного наслідника Давида, прихід якого пророк Натан пророкував такими словами: «Я буду його батьком, а він буде Мені сином» (2 Сам. 7:14). Псалом 2 повторює це: «Син Мій єси ти, Я породив тебе сьогодні» (Пс. 2:7).
Слова ангела цілковито відображають старозавітну набожність і все ж перевершують її. Через нову ситуацію вони набувають нової реальності, небувалої досі місткості і сили. Тринітарне таїнство ще не підкріплене, не вибудуване до рівня остаточного вчення. Воно само собою з’являється через відповідний спосіб діянь Божих у Старому Завіті; воно з’являється в подіях, не стаючи наукою. І синівство дитини також не розглядається з метафізичного погляду. Так все залишається в межах юдейської побожності. Але все ж старі слова через нові події, що висловлюють й інтерпретують їх, самі стають новими, перевершують себе. Саме у своїй простоті вони набувають просто таки вражаючої нової величі, яка мусить, щоправда, розкритися в дорозі Ісуса і в дорозі вірних.
До цього відноситься також ім’я Ісус, яке ангел як у Луки (1:31), так і в Матея (1:21) дає дитині. В імені Ісус є тетраграма, таємниче ім’я Хорив (Ягве; пор.: Вих. 3:1. 13-14; 34:6), яке зберігалося прихованим і повністю читалося як «Бог спасає». Ім’я, що залишалося наче неповним ще від Синаю, вимовлено до кінця. Бог є сущий і Бог, що спасає. В Ісусі доповнилося виявлення імені Божого, що розпочалося у палаючому терновому кущі (пор.: Йо. 17:26).
