«Побачивши ж сильний вітер, (Петро) злякався і, коли почав тонути, закричав: Господи, спаси мене! Ісус зараз же простяг руку, підтримав його і говорить йому: маловіре! Чого ти засумнівався?» (Мф. 14:30,31), – саме цей момент в епізоді ходіння Петром по воді найчастіше пригадують люди. Чи, принаймні, складається таке враження. Але чому ті ж самі люди не пригадують Петрових слів: «Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді» (в. 28)? І не тільки слів, але і дій, адже отримавши схвалення з Ісусового боку, «вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Ісуса» (в. 29). Дійсно, чому не пригадують?
Ясна річ, з цього приводу можна висувати багато припущень, але здається, що відповідь лежить на поверхні: через страх і заздрість. Через страх, що опинившись у подібній ситуації, мало хто зголосився йти по хвилях, адже не забуваймо, що в той момент на озері вирував шторм, і Галилейське озеро попри свої розміри і статус – має досить норовливий характер, і за силою своїх штормів не сильно поступається морям значно більшими за нього розмірами. А визнати що боїшся – у цьому мало хто хоче зізнатися. А через заздрість – що Петро попри це все ж таки наважився піти назустріч до Учителя, і багато хто, навіть не до кінця цього усвідомлюючи, не може йому це «простити».
Але подібне ставлення стосується не лише Петра, але багатьох людей, які змогли з Божою допомогою досягти бодай чогось у вірі. Ясна річ, це стосується не тільки духовних питань, але і земних, навіть значно в більшій мірі, але, на превеликий жаль, заздрість і страх вирують і в колі вірних: «Я писав до церкви; але Діотреф, що любить бути першим у них, не приймає нас. Тому, коли прийду, то нагадаю про діла, які він чинить, обмовляючи нас лихими словами…» (2Ін. 9,10), – можливо, що причина такого ворожого ставлення Діотрефа до апостола-євангеліста Іоанна та його супутників якраз полягала в тому, що Іоанн був улюбленим учнем Христовим (що не давало до певної міри спокою і апостолам Христовим, зокрема Петру), а Діотреф не мав цього привілею і тому заздрив йому.
Це нам достеменно не відомо, але те, що заздрість разом із страхом глибоко пустила коріння в серцях багатьох членів Церкви Христової – це факт. Як і факт, що особисто нам треба бути дуже пильними і просити Бога, щоб гіркий корінь заздрості і страху не проріс і в наших серцях: «Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна» (Мф. 26:41).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Корінь страху і заздрості