Багато хто з нас, людей, знайомий із стражданням від самотності. Нам боляче від того, що подібні до нас істоти ігнорують або уникають нас. А якщо уявити собі ситуацію, коли поруч взагалі немає подібних до нас істот? Навіть у Робінзона Крузо були знання про суспільство, де він жив, і надія, що його рано чи пізно знайдуть. А потім і П’ятниця з’явився… Що якщо в усьому Всесвіті немає жодної істоти подібної вам? Можливо, у такій ситуації знаходиться Бог. Чи колись знаходився.
У нескінченності простору і вічності Він дивився на всі боки на всіх напрямках і вимірах, і там нікого не було. Якщо уявити собі, що тоді космос був таким же темним і величезним, то моїй уяві видається моторошна картина, нестерпна для свідомості звичайної людини. Бог був один, абсолютно один у цій темній нескінченній «кімнаті» без стін! У нашому буденному житті ліками від самотності є спілкування. Бог вирішив створити мільярди живих істот, з якими можна було розділити Свою всесильну самотність. Бог по-своєму щасливий, коли спілкується зі Своїми творіннями. Навіть якщо Його творіння не вірять у Нього і не визнають Його присутності поруч. Люблячі батьки часто дуже раді приїзду своїх дорослих дітей виключно з тієї ж причини: вони «живуть» своїми дітьми і щасливі вже тільки бачити їх. Зазвичай молоді не розуміють цієї філософської старечої радості. Літні люди радіють, що вони дали життя цим молодим і здоровим істотам. Радість Бога і Його розраду цілком можна порівняти з батьківською радістю. Власне, Ісус Христос вже сказав, що до Бога треба ставитися як до батька. Відмінність Бога від земного батька, поза сумнівом, є. Небесний Отець, як і земний, дивиться на усе Своє творіння з радістю і любов’ю. Проте, на відміну від земного батька, Бог не помирає, а з жалем дивиться на те, як деякі з Його дітей припиняють своє існування. А багато хто продовжує шлях у вічності, щоб жити і радувати самотнього Бога.
Але чи можна радіти по-справжньому, коли тебе оточують істоти, створені тобою, обмежені і загалом передбачувані? Бог і усе Його творіння – не рівні. Бог – не людина. Він, власне, являє із Себе Трійцю, тобто єдність трьох невідомих нам сутностей, яких люди називають Отцем, Сином і Святим Духом. Можливо, у цій таємниці і криється секрет самотнього, проте щасливого всесильного Бога. Але, схоже, ніхто Бога як Він є ніколи побачити не зможе. Якими б розумними себе не вважали – ми лише творіння. Бог, як Він є, ніколи не вміститься в нашу свідомість, як би вона не розширювалася. Як казав Апостол Іоанн, «Бога ніхто не бачив ніколи» (1:18). Ісус Христос «явив» Бога, дозволивши нам хоч трохи судити про Нього як про особу, проте Бог занадто великий, щоб ми Його зрозуміли. Навіть якщо Ісус казав, що «Я і Отець – єдине» (Ін. 10:30), це може також означати, що Ісус – одна з крапель океану під назвою «Бог».
Щоб «відчути» Бога, у всіх створених істот є поклоніння – вираження поваги і покірності перед неймовірно величезним Богом, Який створив нас і наш світ. Є діти, які радують батьків більше ніж інші. Це ті діти, які розуміють своїх батьків. Можливо, наше почуття поваги і вдячності Богу скрашує Його самотність і навіть примушує Його посміхатися. Чи може Бог посміхатися? Звичайно. Він посміхається, коли дивиться на нас, хто живе на маленькій планеті в неозорих просторах великого космосу. Так само як і ми дивимося на наших дітей і посміхаємося їм.
