Люди так часто бувають заворожені багатьма речами, що не здатні побачити того, що їм пропонує Бог.
* * *
Колись у лісі, що ріс навколо польського містечка Шчебжешина, у своїй маленькій хатинці жив убогий хасид, тобто побожний єврей, який сповідував юдейську релігію, та його дружина. Щосуботи хасид ходив до синагоги, де молився й читав святі книги. Це було місце, де євреї зустрічалися під час своїх богослужінь.
Ніхто більше нічого не знав про цього чоловіка: що він робить і чим займається решту часу впродовж тижня.
Про нього було відомо лише те, що мав дві миршаві кози, які давали дуже мало молока. Щоранку дружина хасида прив’язувала їх до кілка посеред городу й залишала там пастися. Ввечері, натомість, приводила кіз назад до маленької обори, де їх доїла. Молоко й зроблений з нього сир хасид і його дружина продавали на міському ринку.
Одного дня дружина хасида вийшла з дому, щоб подоїти кіз, але в городі їх не було. Шукали їх і в полях, і в навколишніх лісах, але кіз ніде не було.
І тільки тоді вона згадала, що того ранку забула прив’язати кіз до кілка. Жінка залилася сльозами. Чоловік намагався її втішити:
– Мабуть, так хотіло Небо! – казав він.
Жінка поглянула чоловікові просто у вічі й, побачивши в них сльози, згадала, що то саме він колись вирішив розводити кіз.
– Такою була воля Неба! – промовила.
Однак пізно ввечері кози повернулися і дали дуже багато молока, набагато більше, ніж зазвичай. Для дружини хасида то був знак: кіз хтось поблагословив.
Наступного ранку жінка вже спеціально не прив’язувала їх до кілка, й упродовж дня кози знову зникли. Та ввечері повернулися й знову дали дуже багато молока.
Хасид і його дружина почали постачати молоко вже майже цілому містові.
І тоді трапилася дивовижна річ. Виявилося, що молоко двох кіз має незвичайні властивості – лікує людей. Навіть смертельно хворі вставали з ліжок, тільки-но спробувавши його. Дійшло до того, що в Шчебжешині вже не можна було знайти жодної хворої людини.
Молодий пастух
Так тривало шість днів. Уранці сьомого дня хасид вирішив, що піде слідом за козами. Тварини бродили то туди, то сюди, а хасид завжди тримався позаду. Нарешті кози прийшли в один закуток лісу, де росли густі дерева. Вони росли так близько одне біля одного, що з них утворився своєрідний мур, крізь який важко було продертися. Спритні кози зуміли протиснутися крізь вузьку, майже невидиму шпарину, а за ними в прокладений отвір зміг увійти й хасид.
Ідучи далі, хасид помітив, що серед дерев у землі була велика діра. Кози стрибнули в цю печеру, хасид пішов слідом за ними.
У печері було цілком темно, й кози прямували на маленьке світло, яке було видно вдалині. Хасид ішов за ними.
Однак коли він зробив кілька кроків, на нього почали стрибати бридкі чорні потвори. Вони були агресивні й голосно верещали, а з їхніх пащек видобувалися язики полум’я. Потім з жахливим оглушливим свистом на нього почали падати гострі камені, що різали його, завдаючи численних ран. А ще пізніше поряд з ним з’явилися вродливі жінки, схожі на ангелів, які почали запрошувати хасида приєднатися до них і піти разом з ними в глибини темряви. Однак чоловік, стиснувши кулаки, робив усе, щоби лише бігти за своїми козами. Ані на мить не втратив віри в Бога.
Врешті він опинився біля входу в печеру.
Вийшовши назовні, хасид помітив, що навколо панує блакитний, як небо, колір. Ця барва була така насичена, що чоловік ще ніколи в житті не бачив такої.
А за мить хасид мало не зіштовхнувся з юнаком, який уважно дивився на нього. Молодий чоловік, тримаючи в одній руці флейту, а в другій – палицю, охороняв стадо кіз. Пастух усміхнувся до хасида, а потім промовив староєврейською мовою:
– Чому я ніколи раніше не бачив тебе тут?
Хасид враз зрозумів, що опинився на древній і святій ізраїльській землі. Юнак продовжував:
– Я теж тут недавно. Колись я пас свої стада на пагорбах Юдеї й височинах навколо святого міста Єрусалиму…
Зворушений хасид усе зрозумів. Упав на землю й почав її цілувати. Потім, коли вже встав, узявся писати довгого листа, адресованого євреям зі Шчебжешина й усім євреям, які жили в діаспорі, – тобто всім євреям, розпорошеним по різних країнах цілого світу.
У цьому листі він переконував своїх братів іти за своїми козами дорогою, яка веде до Святої Землі. Пояснював їм, щоб не лякалися потвор, які живуть у печерах, бо вони є лише духами, створеними уявою сатани.
Коли закінчив писати листа, загорнув папір у фіговий листок і причепив його до шиї однієї з кіз. На цьому листку написав, що листа слід передати рабинові, тобто духовному провідникові єврейської спільноти.
Лист
Надвечір кози повернулися на своє обійстя, щоби віддати молоко. Однак жінка хасида занепокоїлася, побачивши, що разом з ними додому не прийшов її чоловік: більше того, була така люта на нього, що, рознервувавшись, не помітила листа, причепленого до шиї однієї з кіз і загорнутого у фіговий листок.
Минув один день, потім другий, третій. Уранці четвертого дня дружина хасида вирішила, що її чоловіка вбили в лісі якісь розбійники, й почала говорити сама до себе: «Що ж я тепер робитиму сама в цьому лісі? Ліпше вже поїду до міста, до своєї родини». І вчинила так, як надумала.
Потім, коли вже була в місті, подумала: «Що мені робити з тими козами? Піду до різника й продам їх на м’ясо». Так і зробила.
Різник зарізав бідолашних кіз і повісив їх на гак. І тільки в цей момент помітив, що до шиї однієї з них причеплено фіговий листок. Оскільки цей чоловік не вмів читати, відразу ж покликав рабина.
Тільки-но рабин прочитав листа, його очі налилися сльозами. Заходячись від плачу, промовив:
– І що нам тепер робити? Адже вже не повернемо козам життя! А прецінь лише вони знали дорогу до Святої Землі!
Пізніше рабин упродовж тривалого часу зберігав цього листа в одній з шухляд у синагозі.
Однак минуло ще кілька років, і величезна пожежа майже повністю знищила місто Шчебжешин, а разом з ним і святого листа, надісланого зі Святої Землі, який згорів дотла. Відтоді його вже більше ніхто не бачив.
Суть оповідання
Побожний хасид чекав на знаки, які допомогли б йому дістатися до Святої Землі. Він отримав ці знаки у вигляді двох кіз. Його дружина, різник і багато інших людей, які теж зустрічали кіз, однак, не були такими уважними, як хасид. Хоча навіть чудодійне молоко могло стати для них певним знаком. Коли врешті знайшли листа, якого їм надіслав хасид, уже було запізно. Мудрий хасид був єдиною людиною, яка справді хотіла дістатися до Святої Землі. Йому це вдалося, бо звертав увагу на знаки й завдяки своїй розсудливості помітив їх. Інших людей це не особливо цікавило.
Бог у різний спосіб показує Своїм створінням, куди слід рухатися, щоб втрапити на дорогу, що веде до Неба. Однак той, хто нічого не робить, щоб її знайти, нехай пізніше не дивується, що не дійшов туди.
