Термін «космічна свідомість» чужий переважній більшості людей на нашій планеті. Дійсно, мало хто вважає своїм домом, наприклад, сонячну систему. Чи нашу галактику. Власне, навіть найближча до нас планета Місяць не викликає жодних теплих емоцій. Це недивно. Наші фізичні тіла визначають межі свідомості. Проте з часом розум все ж поступово звільняється від дуже вже вузької свідомості, яка вважає своїм домом тільки свою печеру або нору в землі. Можливо, для людини колись батьківщиною і домом став ліс, де вона виросла. Чи степ. Потім – межі племінного кочовища. Потім – межі царств і князівств. Потім – державні кордони. Потім – расова приналежність у поєднанні з географічним розташуванням.
Зараз багато завзятих мандрівників мислять себе вже в масштабах усієї планети: їм одночасно подобаються сувора Норвегія, жарка Іспанія, рисовий Китай і крокодилова Австралія, снігова Лапландія і карнавальна Бразилія. Ну і т. ін. Для того, щоб усвідомлювати себе «громадянином планети», потрібні, ймовірно, достатні фінанси: коли ти бачиш різні народи, починаєш розуміти, що усі ми, люди, зроблені з одного «тіста», усім народам дані рівні можливості, а отже, усі ми рівні перед Богом. У кожного народу є свої унікальні достоїнства і недоліки, кожен народ за щось можна любити і ненавидіти одночасно. Хоча, щоб зрозуміти це, не обов’язково бути заможним мандрівником. До факту єдності усього людства перед Богом можна дійти логічним шляхом: міркуючи і прагнучи до істини. До речі кажучи, вчення Ісуса Христа з його євангелізмом і затверджує цю єдність різних народів. Усі люди гідні почути Благу Звістку: хто хоче жити вічно, той може набути її звичайною вірою. І неважливо, який у тебе колір шкіри. Аби ти розумів, про що йде мова.
Християнство задовго до науки породило глобальну планетарну свідомість. Місіонери розійшлися країнами і континентами, об’єднуючи і готуючи людей для масштабнішої свідомості, готуючи людство до тих часів, коли інформаційна мережа зробить з величезної планети велике село, де усі знатимуть про усіх. Цей час вже, до речі, не за горами. Деякі християни тут «радісно» додадуть, що глобалізація і влада антихриста – це майже синоніми, але я сперечатися з ними не збираюся, як не сперечатимуся з людьми, які вважають телевізори і автомобілі «Справою рук диявольських». Логіка підказує, що наступним ступенем після планетарної свідомості є космічна свідомість. На жаль, цей термін вже освоєний багатьма підозрілими вченнями і тому викликає настороженість. Тим більше що Біблія не містить і натяків на вихід у межі космосу. У християнській свідомості є тільки тлінна Земля і двополярна «пекельно-райська» вічність десь в іншому, паралельному світі. Величезного космосу неначе і немає. «Земля і усі справи на ній згорять», – полюбляють казати багато християн. Можливо, вони гадають, що Бог заразом спалить і майже нескінченний космос з мільярдами планет і зірок? Напевно, все-таки про космос особливо ніхто і не думає. Його ігнорують.
От так і короткі людські життя минають, а громадина бездонного космосу залишається, безмовно поглядаючи на нас з усіх боків. Так і хочеться закричати цій чорній махині в обличчя: «Навіщо це усе?!» А дійсно, навіщо? Навіщо нам усі ці недоступні простори? Колись давно людина стояла на березі океану і кричала йому: «Навіщо це усе?!» Історія учить нас, що якщо перед людством розстилається щось безмежне і недоступне, то скоро настирлива людина знайде до нього доступ і виявить його межу. Так було завжди. Зрозуміло, якщо людина уміє думати, вірити і діяти. Отже, за логікою речей, космос – наше майбутнє місце існування. У майбутньому людство полюбить рідну зірку під назвою Сонце, наші планети в сонячній системі, нашу галактику і багато тисяч туманностей, чорних дір і т. ін. Ми усвідомлюємо нашим домом увесь Всесвіт. Нехай зараз у це важко віриться. Як порівняти цю свідомість зі свідомістю обивателя, який вважає своїм домом своє село, народ або державу? Або навіть усю планету Земля? Як це усе нікчемно мало в порівнянні з космічною свідомістю! Всякий, хто усвідомив себе, що стоїть на березі безкрайнього космосу, спочатку шокований від побаченого. Проте на зміну цьому страху приходить, як не дивно, радість, подібна до радості від довгожданої дорогої купівлі в магазині. «Нарешті це моє! О так!»
Проте чи не дуже рано ми міркуємо про космічну свідомість? Можливо, це буде зовсім не скоро. Ні, не рано. Справа тут не в поступальному науковому прогресі. Колись людина стояла на березі океану і дивилася удалину. Уся ця бездіяльність могла тривати скільки завгодно довго до тих пір, поки в людині не з’являлася… віра в те, що можна перепливти на другий бік. Стрибкоподібна сила віри кардинально змінювала свідомість, створюючи рушійну силу прогресу. І були зведені кораблі, і сміливці зійшли на них, щоб вирушити в далеку невідому дорогу. І віра їх не підвела. Так влаштований світ: доки в собі самому не зміниться свідомість, у світі навколо нічого до кращого не зміниться. Якщо хоч одна людина змінює свою міщанську, обмежену свідомість на глобальнішу, глобальні зміни можуть торкнутися усіх навколо. Згадаємо диваків, які мріяли про підкорення космосу. Їх скептичні сучасники не так давно зійшли в могили, а людство вже буденно пускає в небо багатотонні космічні кораблі з людьми на борту. Там, де віра йде рука об руку зі знанням, відкривається шлях життя. Тобто шлях до Бога, Який кличе нас пройти цим шляхом. І нехай цей шлях до вічного життя і тотальної космічної свідомості багатьом доки здається безумним і безглуздим.
