Каштан розпростер свою крону над частиною міського саду.
Дерево щедро дарувало всім свою тінь, а восени – смачні каштани, які дарували радість дітям, бездомним і одній мишачій родині. Вона мешкала між корінням великої магнолії, що росла неподалік. Усі мешканці міста дуже любили дерево.
– Це справді прекрасне дерево, – казали вони.
Бабусі сідали на лавку в тіні дерева й, плетучи на спицях светри, говорили:
– Це благословенне дерево!
На цьому великому дереві жили три родини щиглів, дві родини горлиць і навіть одна сорока. Дерево було справді щасливе. Відчувало, що робить те, для чого було створене – служити іншим. Воно тішилося, коли збирали його плоди. Відчувало щастя, коли могло дарувати комусь свою тінь.
Розгніваний голос однієї гілки
Однак не всі поділяли радість дерева. Якщо б хтось добре прислухався, то почув би серед похвал, адресованих дереву, також і голос протесту:
– Досить уже! Це несправедливо! Для нього все, а для мене нічого!
Так жалілася одна з гілок. Ця чудова гілка, яка росла праворуч угорі, зі злістю трясла листям:
– Дерево, завжди лише дерево! Але ж це я все роблю, ношу листя, плоди в колючій шкаралупі, дбаю про те, щоб достигали каштани. Якби ж я могла хоч трохи відпочити. А коли опадає листя, я, оголена, змушена трястися від холоду на морозі, під подувами вітру, у дощ і в снігопад…
Гілка була дуже люта. Марно дерево намагалося її заспокоїти, закликаючи бути терплячою й ставитися до всього з розумінням:
– Ти дуже важлива для мене, доню. Ти – чудова гілка, сильна й сповнена життя. Люблю тебе так само, як інші гілки. Похвали, якими нагороджують мене, стосуються й тебе, й усіх твоїх сестер. Чим я було б без вас?
Але гілка вперто продовжувала верещати й вигукувати слова, яких ліпше не повторювати.
Бідне дерево дуже зажурилося. І мало чого.
План утечі
Гілка-бунтарка спланувала втечу. Піде собі геть, покине дерево й житиме самостійно.
– Я їм покажу! Прекрасно житиму сама. Врешті-решт, що мені дає дерево? Досить уже поривів вітру й бабусь на лавочках!
Одного березневого дня вітер-жартівник забавлявся, кружляючи навколо дерева. Гілка вирішила, що настав відповідний момент.
– Вітре, допоможи мені, – промовила, вдаючи дуже покірну, хоча ніколи не була такою.
– Як? Адже ви, гілки, зазвичай ненавидите мене, – дмухнув вітер.
– Відірви мене від дерева! – попросила гілка.
– Ти з глузду з’їхала? Хочеш, щоб я понищив це прекрасне дерево?
Вітер був вражений.
– Не вагайся! Відірви мене, – рішуче наказала гілка.
Політ до волі
– Ну, що ж. Якщо таке твоє бажання… У-у-у, – просвистів вітер. І почав щораз швидше кружляти навколо гілки. Хитав нею з такою силою, що врешті вона зі страшним тріскотом відламалася від стовбура.
– Ура! Лечу! – вигукнула гілка, яку підхопив вітер і поніс аж за паркан саду. – Нарешті я вільна! Тепер починається моє життя!
Гілка сміялася й тішилася. Навіть сльози, які поволі стікали з рани дерева, не зворушили її.
Підхоплена вітром, який дув щосили, полетіла аж за ріку й приземлилася на узбіччі дороги.
– Тепер я усе вирішую, – подумала вона, зручніше влягаючись на траві. – Спати буду стільки, скільки захочу, робитиму те, що мені подобається. Більше не залежатиму від гидкого і шорсткого стовбура.
Занадто пізно
Раптом її полоскотала мурашка, отож гілка спробувала позбутися комахи так, як це робила, коли була частиною дерева, але не змогла.
Її охопило якесь дивне оціпеніння. Навіть не могла легко дихати. Сік, який постійно постачало їй дерево, почав закінчуватися.
З жахом гілка помітила, що починає всихати. Подумала про дерево й зрозуміла, що без нього помре. Та було вже запізно. Хотіла заплакати, але не змогла, бо тепер була лише ні для чого непридатною, сухою гілкою.
Суть оповідання
Чи може вижити відірвана від дерева гілка? Гілка з нашого оповідання намагається це зробити, але їй це не вдається. Ісус у Євангелії чітко говорить: той, хто хоче бути Його учнем, мусить перебувати в єдності з Ним, так, як гілка з деревом.
