Одного прегарного вересневого ранку павутиння, що літали в повітрі і виблискували, як справжні шовкові нитки, колисалися на вітрі. Вони прилетіли здалека й мали помандрувати ще дальше.
Одна з цих ниток зависла на вершечку дерева, й жовто-чорний павучок, покинувши свій легенький літачок, переліз на листок.
Потім він сповз на великий живопліт, де було достатньо галузок і бруньок, щоби зіткати між ними павутину. Павук одразу взявся до роботи, пильнуючи, щоби нитка, по якій сповз зверху, підтримувала верхню частину павутини.
Нитка за ниткою, вузлик за вузликом, і павутина ставала щораз більшою й гарнішою. Багато мух і мушок потрапляли в неї. Вранці, коли ще не висохла роса, нитки павутини нагадували намисто з брильянтів, і павук дуже гордився своїм витвором.
Працював над своєю павутиною щодня й згодом став дуже зарозумілим, великим і товстим, адже мав найгарнішу й найліпшу павутину в цілому лісі.
Одного ранку прокинувся з поганим настроєм. Уночі він дуже замерз, і це ще більше погіршило його настрій. Оглянув павутину, щоби приготувати собі сніданок, але не знайшов жодної мушки. У повітрі не було жодної мухи. Ще раз оглянув павутину, яка ослабла, й помітив дивну нитку. На перший погляд, вона ні до чого не була прикріплена. Здавалося, що витає в хмарах, час від часу зникаючи з поля зору. Чим уважніше приглядався до неї, тим більше злився:
– Хто знає, може, завдяки цій нитці конкуренти з’їдають мою здобич. Це якась дурна, непотрібна нитка.
І одним рішучим рухом павук перекусив нитку. Вишукана павутина впала на землю й перетворилася на вологу ганчірку, що обплітала павука. Надто пізно бідолаха пригадав собі, що одного погожого вересневого дня спустився вниз саме цією ниткою й що вона утримувала його чудову павутину.
Суть оповідання
Молитва схожа на «високо прикріплену нитку» з казки про неуважного павука. Наші дні – це нитки павутини, які складаються з праці, навчання в школі, забав, сну… Все це без нитки, «спрямованої вгору», яка молитвою пов’язує нас із Богом, не має сенсу. Це Бог створив нас (ми спустилися на землю тією ниткою). Тож забути про Нього – означає позбавити наше життя будь-якого сенсу.
