Старий король, який здобув мудрість завдяки багатолітньому досвідові, спостерігав із-за зубців над мурами свого замку за молодим принцом, який вправлявся у володінні зброєю. Бився той із великим завзяттям. Принц любив битися: це приносило йому задоволення.
Бідний зброєносець, який допомагав йому вправлятися, захищався як міг за допомогою щита від граду ударів, що падали на нього. Відступаючи, він вперся спиною в стіну. З тріумфальним вигуком принц підскочив до нього й приставив йому меч до горла. У бідного зброєносця, молодого хлопця, виступили на очах сльози, а серце мало не вистрибнуло з грудей від страху.
Король, який спостерігав за цією сценою зверху, зітхнув. Не так він уявляв собі принца, свого єдиного спадкоємця. Він мріяв про мудрого й вродливого сина, шанованого й благородного. Натомість виростав зарозумілий і деспотичний хлопець, недоброзичливий і неввічливий. Одного дня принц їхав верхи полем.
Якийсь бідний чоловік, накульгуючи, наблизився до нього й простягнув руку. Кінь принца підстрибнув, юнак замахнувся батогом і з люттю вдарив бідолаху по обличчю. Той, скрикнувши, впав на землю. Принц пришпорив коня й зник.
Селяни поскаржилися королеві, той висловив своє співчуття й гірко задумався.
Перший радник знав, що така поведінка короля передує прийняттю якогось важливого рішення.
Наступного дня король скликав Найвищий трибунал королівства й дуже серйозним голосом повідомив:
– Молодий принц Філіп, наш єдиний син і спадкоємець, не виправдав наших сподівань. Не думаємо, що йому притаманні риси, потрібні доброму, справедливому й благородному володареві. Тому ми вирішили, хоча й наше серце крається від жалю, вигнати його на північ, у Землю Варварів, щоб він жив там, позбавлений усіх знаків своєї королівської гідності й заробляючи на прожиття працею своїх рук.
– Батьку! – вигукнув принц. – Ти не можеш зі мною так учинити!
– Заберіть його! – наказав король вартовим.
Обдертий і самотній жебрак
Через багато днів подорожі принца нарешті покинули на галявині серед гір, які були межею королівства на півночі. Без грошей, без коня, без зброї. Бідний юнак довго лежав на землі. Він ніяк не міг усвідомити, що сталося.
Через якийсь час принц відчув голод. Він наблизився до будинку селянина й енергійно постукав у двері. У віконці з’явилася жінка.
– Я хотів би поїсти й переночувати у вас цю ніч. Окрім того, мені потрібен кінь! – вигукнув нахабно.
– Ми не приймаємо жебраків, – відповіла жінка.
– Я – принц Філіп, – гордо сказав юнак.
– У нас немає принців, – рішуче промовила жінка й зачинила вікно.
Дуже розгніваний, принц знову постукав. Із-за будинку вийшов великий чорний пес. Він гарчав і вищиряв ікла.
Принц почав утікати й урешті, рятуючись від пса, який, гавкаючи, гнався за ним, добіг до лісу. Йому вдалося вилізти на дерево. Там він сидів досить довго, поки нарешті пес не пішов додому.
Принц напився води з джерела, з’їв кілька ягід і якийсь кислий плід. В очах у нього стояли сльози, але гордість наказувала йому йти вперед. Так розпочав він свою сумну й відчайдушну подорож.
Через кілька місяців уже й не міг полічити, скільки скажених псів гналося за ним, скільки розлючених людей виганяли його й лаяли, скільки каменів у нього влучило. В нього не залишилося й крихти від його давньої зарозумілості. Жорстокий холод пробирав його до костей, а єдиним його товаришем під час подорожі був голод. Часом якийсь селянин виявляв до нього милосердя й давав йому якусь роботу, але, призвичаєний до вигод королівського палацу, молодий принц не вмів нічого робити. Він навчився терпіти грубі жарти пияків, удари батога, образи, насмішки, аби лише отримати шмат хліба й трохи соломи, щоб поспати. Через кілька років у його зовнішності не залишилося нічого від колишнього принца.
Посланець
Але старий король не забув про вигнаного сина. Пам’ять про нього кровоточила в серці батька. Іноді він вдивлявся з вежі в далину, чи не побачить часом розкуйовдженого волосся сина, що швидко мчить на коні, але знав, що із Землі Варварів дуже важко повернутися живим. Однак одного дня король прийняв важливе рішення.
Він покликав командира варти й наказав передати вістку для сина:
– Скажи йому, що матиме все, чого прагне.
Командир із загоном вояків вирушив із замку й невдовзі прибув до кордону королівства. Розпитував людей, пропонуючи великі суми грошей, і нарешті знайшов принца.
Від подиву йому відібрало мову. Юнак мав страшенно брудне волосся й бороду, був одягнутий у лахміття.
– Проси, що хочеш, і я дам тобі, – сказав йому командир.
Юнак глянув на нього неспокійними очима й не впізнав його. А потім лише сказав:
– Дай мені трохи хліба й вовняну ковдру, будь ласка.
Командир виконав його прохання. А потім зі своїми людьми повернувся до короля, як той і наказав.
Рішення короля
– Він уже не пам’ятає, що є сином короля! Не пам’ятає, що може повернутися сюди й жити як принц у королівському палаці. Він живе як жебрак, – розповів командир королеві.
На очі королеві навернулися сльози. Молодий принц дорого заплатив за свою зарозумілість. Тепер він, без сумніву, багато дізнався про життя й про людську природу. Король замислився, що робити далі.
– Поїду сам, – вирішив король. – Привезу його додому, якщо захоче.
Із загоном відданих людей король, переодягнений у купця, прибув у Землю Варварів. Командир показав йому жалюгідне місце, де спав його син. Король вирішив підійти до нього сам. Торкнувся рукою до принца й подивився йому в очі з безконечною ніжністю. За хвилю лице юнака проясніло.
– Батьку! – прошепотів він.
– Я прийшов, щоб забрати тебе додому, – сказав король. – Ти – мій син, і я не перестав любити тебе. Ходімо!
Батько й син повернулися до королівського палацу. А в стародавніх хроніках записано, що коли принц Філіп посів трон, то правив як наймудріший, найліпший і найблагородніший із королів.
Суть оповідання
Це сумна історія про людство. Воно віддалилося від свого Творця, забувши навіть про власну гідність. Але Бог не перестав посилати Своїх посланців. І врешті прийшов Сам.
