А тепер погляньмо на родовід, наведений у Євангелії від Луки (пор.: Лк. 3:23-38). В очі впадає багато відмінностей у переліку предків в Євангелії від Матея.
Ми вже з’ясували, що тут родовід є вступом до прилюдного життя, так би мовити, легітимізує Ісуса в Його публічному післанництві, тоді як Матей поміщає родовід на початок Євангелія, від нього переходить до історії зачаття Ісуса та Його народження і розкриває питання «звідки» у властивому подвійному значенні.
А ще впадає у вічі, що євангелісти Матей і Лука узгоджуються лише в кількох іменах; навіть ім’я батька Йосифа у них не одне і те ж. Як це пояснити? Не беручи до уваги елементів, взятих зі Старого Завіту, обидва автори працювали з переданнями, яких ми не можемо реконструювати. Мені видається це просто зайвим – виводити якусь гіпотезу. Обидвом євангелістам йшлося не про окремі імена, а про символічну структуру, в якій зображалося б місце Ісуса в історії: про Його входження на історичні шляхи обітниці, а також про новий початок, який водночас із безперервністю історичних діянь Бога парадоксальним чином характеризує Його походження.
Ще одна несхожість полягає у тому, що Лука, на відміну від Матея, не сходить від початків, від коріння – до сучасності, до «верхівки» дерева, а навпаки, спускається від «верхівки» Ісуса до коріння, щоб усе ж вкінці показати, що остаточне коріння є не в глибині, а у «висоті» – Бог стоїть на початку людського буття: «сина Еноса, сина Сита, сина Адама, сина Бога» (Лк. 3:38).
Спільним у євангелістів Матея і Луки є те, що родовід зупиняється і обривається на Йосифі: «Сам же Ісус, коли розпочинав (Свою діяльність), мав яких років тридцять і, як гадали, був сином Йосифа» (Лк. 3:23). Лука сповіщає, що юридично Він вважався сином Йосифа. Яким було справжнє походження Ісуса, він показав ще раніше в обидвох перших розділах свого Євангелія.
Тоді як Матей чітко, по-богословськи символічно структурує родовід трьома рядами по 14 імен, Лука у своєму Євангелії подає 76 імен без явного зовні розподілу. Але і тут прослідковується символічна структура історичного часу: родовід містить по сім членів одинадцять разів. Луці була, мабуть, відома апокаліптична схема, яка ділить історію світу на дванадцять частин, а в кінці складається із одинадцять разів по сім поколінь. Отже, тут непрямо вказано, що з Ісусом прийшла «повнота часу»; що з Ним наступила вирішальна година світової історії: Він – новий Адам, який знову походить «від Бога», ще радикальніше, ніж перший, не лише прийнявши від Бога духа, а будучи справді «Сином». Якщо у Матея Давидова обітниця виявляє символічну структуру часу, то Лука хоче показати, йдучи при цьому аж до Адама, що в Ісусі людство починається наново. Родовід – це вияв обітниці, що стосується всього людства.
У зв’язку з цим варто згадати інший спосіб прочитання родоводу від Луки, який ми знаходимо у святого Іринея. У своєму тексті він подав не 76, а 72 імені. 72 (або 70), як подає Вих. 1:5 – це число народів землі, число, що у переданні від Луки з’являється у 72 (чи 70) апостолах, яких Ісус поставив побіч дванадцяти апостолів. Св. Іриней пише: «Тому Лука показує, що генеалогія, яка сягає від народження Господа до Адама, охоплює 72 покоління. Він поєднує кінець і початок і дає зрозуміти, що Ісус поєднує в Собі всі народи, що розселялися, починаючи від Адама, і всі мови, отже, весь людський рід як такий, починаючи від Адама. Тому Адам означений апостолом Павлом як прообраз того, хто прийде» (Adv. haer. IІІ 22, 3).
І хоча в самому тексті Євангелія від Луки не подано символізму 70-ти, на яких ґрунтується екзегеза св. Іринея, та все ж саме намір родоводу від Луки добре підмічений в цих словах. Ісус приймає в Собі все людство, всю історію людства і дає їй новий, вирішальний поворот до нового людського буття.
Євангеліст Йоан, який знову і знову порушує питання «звідки» Ісуса, не подав перед своїм Євангелієм жодного родоводу, але у пролозі Євангелія переконливо і велично подає відповідь на питання «звідки». Водночас він поширив цю відповідь на питання «звідки» Ісуса до визначення християнського буття, показавши, виходячи із «звідки» Ісуса, ідентичність тих, хто Йому належить.
«Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог… І Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Йо. 1:1-14). Людина Ісус стала наметом Слова, вічного божественного Логоса в цьому світі. «Тіло» Ісуса, Його людське буття, є «наметом» Слова. Не можна не помітити натяку на святий намет подорожуючого Ізраїлю. Ісус є, так би мовити, наметом зустрічі – тієї реальності, для якої намет і згодом храм могли стати символами. Походження Ісуса, Його «звідки» є, власне, «початок» – першопричина, з якої випливає усе: це «світло», що робить світ Божим світом. Він приходить від Бога. Він є Богом. Цей початок, що прийшов до нас, відкриває – як початок – новий спосіб людського буття. «Котрі ж прийняли Його, – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я Його вірують; які не з крові, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише – від Бога народилися» (Йо. 1:12 і далі).
Частина рукописного передання подає це речення не у множині, а в однині: «який народився… не з крові». Воно мало б стати чіткою вказівкою на дівственне зачаття і народження Ісуса. Ісусове буття від Бога в розумінні традиції, підкріпленої Матеєм і Лукою, ще раз було б чітко підкреслене. Так подає вторинний варіант прочитання; автентичний текст Євангелія говорить тут цілком ясно про тих, які вірять в ім’я Христове і через це отримують нове походження. Все ж зв’язок із віровизнанням народження Ісуса із Діви Марії є беззаперечно сучасний: хто вірить в Ісуса, вступає через віру в Ісусове власне і нове походження, здобуває це походження як своє. Самі по собі усі вірні спочатку «народжені з крові і волі людської». Але віра дарує їм нове народження: вони входять у походження Ісуса Христа, яке тепер стає їхнім власним походженням. Від Христа, через віру у Нього, вони тепер народжені із Бога.
Отже, євангеліст Йоан ще раз узагальнив найглибше значення родоводів і навчив розуміти їх водночас як тлумачення нашого власного походження, нашого істинного «родоводу». Так як родоводи в кінці обриваються, адже Ісус не був народжений від Йосифа, а насправді народився через Святого Духа з Діви Марії, то це стає дійсним і для нас: нашим істинним «родоводом» є віра в Ісуса, Який дарує нам нове походження, народжує нас «із Бога».
