Жив колись гончар, який завжди був сумний.
Працював у маленькій майстерні на вузькій і темній вуличці, де поміж каменями росла трава. Вуличка була майже порожня, завжди затінена, навіть коли сонце світило найяскравіше.
Майстерня без світла
Майстерня була такою, що туди навіть улітку не потрапляло сонячне світло. Маленьке віконечко в ній ніхто ніколи не відчиняв, жалюзі постійно були напівопущені, а шибки вкриті товстим шаром пилу. Гончарював там чоловік, який працював від ранку до ночі. Він швидко крутив ногами гончарне коло, а руками в цей час ліпив щось із глини, теракоти чи кераміки. Всі захоплювалися його незвичайною майстерністю.
Свій посуд він розмальовував тьмяними, іноді невідповідними кольорами, бо в темній майстерні всі кольори видавалися однаковими. Вази були такими ж сумними, як їхній творець.
Вази на цвинтар
Заробляв гончар непогано, бо люди купували його вази для того, щоб ставити їх на цвинтарі.
Так само й великий князь, який був витонченою людиною, замовив дві особливі вази з довгими шийками; він хотів використовувати їх як посудини для сліз.
Коли люди проходили повз майстерню, пришвидшували ходу, немовби минали нещасливе місце, а сусідки хрестилися, ніби зустріли чорта.
Було лише чути, як скрипить гончарне коло, яке невпинно крутилося. Цей звук видавався зловісним плачем і навіював страх. Діти ніколи не бавилися на цій вулиці, бо боялися. Відтак нещасний гончар ставав щораз самотнішим і сумнішим.
Мила Анна Троянда
Була, щоправда, одна людина, яку турбувала така ситуація. Це була струнка й висока, як тростина, дівчина, з довгим чорним волоссям і карими очима.
Одного разу вона зайшла в майстерню гончаря, щоб купити дві вази на могили дідуся й бабусі. Коли брала решту, їхні погляди на мить зустрілися. В очах гончаря вона побачила страждання, яке було дуже схоже водночас і на розпач, і благання про допомогу.
Чуйне серце Анни Троянди, саме так звали дівчину, переповнювало співчуття. Від цього дня вона постійно думала, як допомогти бідному гончареві.
Неонове світло
Одного ранку прокинулася з думкою, яка згодом ні на мить не давала їй спокою.
– Може, вся справа у світлі?
Швидко вдягнулася й побігла до майстерні гончаря.
– Треба повісити яскравіші лампи… тут, усередині, – сказала, важко дихаючи після швидкого бігу дівчинка.
Чоловік погодився і, як завжди, сумно посміхаючись, повісив дві неонові лампи. Наступного дня Анна Троянда повернулася, сподіваючись побачити перші зміни, але геть розчарувалася. Великі неонові лампи кидали жахливе світло, яке наповнювало майстерню якимись тривожними тінями й забарвлювало все навколо в темні відтінки.
– Бачиш, – сказав гончар, – це нічого не дало.
– Так, але ж має щось допомогти, – відповіла дівчина.
Дивне вимірювання
Наступного дня на світанку дівчина з’явилася у вікні будинку, що стояв навпроти майстерні. У руках тримала велике дзеркало, поставила його на вікні й почала дуже уважно регулювати нахил люстра.
Промінь сонця впав на дзеркало й, відбившись, помандрував до майстерні, пробігши точно над гончарним колом. Майстерня враз стала світлою. Гончарські знаряддя виблискували як золоті. Промінь упав на фарби й знайшов жовту, червону, блакитну, яких гончар ніколи не використовував. Маленькі часточки золотистого пилу почали танцювати навколо променя, наче ангели на Драбині Якова.
Скрипіння гончарного кола раптом стало схожим на якусь пісеньку, і гончар уперше у своєму житті всміхнувся. Потім швиденько зробив прегарну вазу й розмалював її жовтим, червоним і блакитним кольорами. Здавалося, ваза немовби співає про повноту щастя створення. Гончар подарував її Анні Троянді. Дівчина була щаслива – передусім тому, що нове світло засяяло в очах гончаря.
Суть оповідання
Гончар сумний, бо живе в темряві. А сонце, прецінь, існує й світить для всіх. Треба лише відчинити вікно й дозволити йому проникнути всередину. Гончар – це людина, яка хоче жити без Бога. Але прийняти рішення жити без Бога означає обрати найглибший сум, існування, яке не матиме сенсу. Штучного світла замало для того, щоб пізнати таємницю людини. Потрібне сонячне світло, яким є Бог. Необхідні особи на зразок Анни Троянди, які стараються донести Його до людей.
Також Святе Письмо розповідає…
Можна обговорити з дітьми слова, які Бог промовив, звертаючись до Ноя після потопу, а також прочитати закінчення Євангелія від Матфея.
