Було колись місто, яке нічим особливим не відрізнялося від інших. Мешканці його жили скромно, не були ні багаті, ні бідні, ні не перепрацьовувалися, ні не були надто лінивими. Їм була притаманна одна особлива риса: всі вони дуже любили квіти.
Вирощували їх на грядках, у вазонах і навіть у відерцях і слоїках. Квіти в цьому місті були всюди: у вікнах, на балконах, на сходах і на подвір’ях. Навіть заправки потопали у квітах.
Окрім того, у місті було безліч прегарних метеликів.
Дощові дні тут ніколи не були темними й сумними. Квіти тішили зір чудовими кольорами, а серед сірих стін будинків літали жовті, червоні й блакитні метелики.
Навіть ночі ніколи не були цілком темними. Мешканцям цього міста снилися прекрасні кольорові сни, в яких вони літати, як осяйні метелики, у небесній високості понад будинками.
«Досить метеликів!»
Одного дня бургомістр виступив з промовою.
– Громадяни! – сказав він. – Ви занадто багато часу витрачаєте на квіти, тому нам не вдається зробити нічого корисного. А нам треба модернізувати будинки, відремонтувати наші крамниці, збудувати більші фабрики! Крім того, нашим дітям слід більше вчитися. Тож час покінчити з квітами! Пора покінчити й з метеликами! Мрії нікому не потрібні!
Тож бургомістр заборонив вирощувати квіти в садах, в офісах, на парапетах вікон, підвіконнях відділення пошти й на заправках. Одним словом, усюди! Наказав також упіймати за допомогою сіток усіх метеликів, які літали містом. Було організовано величезну кількість транспорту. Стільки вантажних машин ще ніколи досі ніхто в місті не бачив. Автомобілі повільно виїжджали з міста, завантажені квітами, викопаними кущами й деревцями.
Не залишили й жодного метелика.
Квіти, кущі й дерева пересадили на далекі поля, а навколо них збудували високий мур, щоб ніхто не міг їх побачити.
Всередині оточеної товстими стінами території повісили клітки, за склом в яких ув’язнили метеликів. Мешканці назвали це місце Цвинтарем снів.
Три квітки на дошці
Без квітів, кущів і дерев місто стало похмурим. Замість них було збудовано багато високих будинків.
На вулицях з’явилися потоки галасливих автомобілів, усі кудись постійно поспішали, ніхто не звертав на себе й інших уваги, а лише думав про свої справи. Нікому більше не снилися сни, а без них ночі перетворилися на чорні простирадла, які, спадаючи з неба, накривали все.
– Як нудно тепер у місті! – казали діти одне до одного. А самі ставали щораз сумнішими. Надворі більше не лунав їхній сміх, вони перестали бігати вулицями, весело перегукуючись між собою.
– Без квітів, метеликів і дерев навіть не варто бавитися, – промовила Каріна до П’єтро, коли вони йшли до школи.
– Мусимо щось зробити, поки ще не запізно, – відповів П’єтро.
Саме цього ранку вчитель побачив на дошці три квітки. Хтось намалював їх поряд з номерами завдань з математики.
Учитель перелякався.
– Досить цих дурниць! – вигукнув нетерпляче.
І стер квіти рукавом.
Цвинтар снів
Через кілька днів, коли діти малювали, вчитель виявив на одному з аркушів паперу зображення метелика.
– Це ти намалював, П’єтро? – запитав розгнівано.
– Я? Що? – здивувався П’єтро. А метелик тим часом зник!
Після перерви, під час уроку граматики, над головами дітей раптом пролетів білий метелик.
– О! Який гарний! – вигукнула дівчинка.
– Негайно впіймайте його! Тут не можна літати! – крикнув розлючений учитель.
Але метелик утік через вікно й зник удалині.
Насправді чимало дорослих теж хотіли, щоб метелики й квіти повернулися. Шепотіли одне одному:
– Дружина кравця, пані Розалія, вирощує в наперстку маленьку стокротку.
– У фабричній їдальні в склянці росте крокус…
Того вечора Каріна й П’єтро потай вийшли з міста й подалися до Цвинтаря снів.
– Як ми туди потрапимо? – запитували себе діти.
Тієї ж миті Каріна побачила кота, який виходив крізь дірку в мурі. Дівчинка змогла протиснутися в цей отвір, потім витягла зі стіни ще кілька каменів і допомогла проникнути всередину також П’єтро. Тільки-но опинившись на Цвинтарі снів, діти побачили квіти, кущі й дерева, а також метеликів, яких усі так любили.
Свято квітів
Знайшли також розвішані по стінах клітки, в яких було безліч метеликів.
П’єтро взяв каменя й порозбивав ним скляні стінки кліток. Потім діти вилізли крізь дірку назовні й побігли додому, бо почули, що гримить, а отже, наближається гроза.
Вже за якусь хвилю в саду, який вони покинули, зірвалася буря. Мур завалився, вітер підхопив квіти, кущі й дерева, підняв їх аж до хмар і пробудив метеликів з довгого сну. Потім погнав хмари на місто. Рясний дощ упав на землю, спраглу вологи, а разом з ним – насіння різних квітів.
Через кілька днів у маленькому містечку почали з’являтися паростки, й невдовзі все навколо знову потопало у квітах і зелені. У садах, офісах, на парапетах вікон, на підвіконнях поштового відділення й на заправках – усюди красувалися квіти. А потім прилетіли, наче різнокольорова хмара, й метелики.
Нажахані охоронці покидали шапки й втекли. А мешканці маленького міста страшенно втішилися й організували велике свято квітів.
Діти сміялися й бавилися, як колись… Ночі знову стали ясними, забарвленими снами, в яких можна було здійматися у височінь, як тисячі осяйних метеликів.
Суть оповідання
Поетично й символічно казка розповідає про два різних способи життя й формування людського суспільства. Спочатку описує життя з квітами, метеликами, кольоровими снами, а потім – сіре й галасливе, коли «усі кудись постійно поспішали, ніхто не звертав на себе й інших уваги, а лише думав про свої справи».
Християни повинні брати участь в утвердженні справедливості й солідарності, щоб на землі було місце для кожного й панувала повага до бідних і слабких. Щоби наша планета стала місцем, де люди справді зможуть мріяти й де шанобливо ставитимуться до всіх створінь.
Також Святе Письмо розповідає…
Пророк Ісая в 24-26 розділах описує місто, яке занепало й поринуло в хаос, бо забуло про Бога, й сильне місто, яке будує своє життя, завжди пам’ятаючи про Господа.
