Теорія відносності стверджує, що фізичні величини, які здаються незмінними (наприклад, швидкість світла) насправді незмінності не мають. Уся справа в системі координат і точці відліку. Багато вірних (не лише християни) стверджують, що вони консерватори, бо зберігають первинне вчення незмінним. Іншими словами, претендують на вірну систему координат та істинну точку відліку. Єдина проблема полягає в тому, що навіть відносне значення швидкості світла ніхто зараз не оспорює, а от релігійних вчень, їх «точок відліку» і «систем» існує величезна кількість. Візьміть двох консервативних представників однієї і тієї ж деномінації, однієї общини, розпитайте з богословською «пристрастю», і ви побачите дві системи координат. Дійсно спільним твердженням, напевно, залишаться тези, що «Бог існує» і «Ісус Христос прийшов від Бога». В іншому консерватори відстоюватимуть свої суто особисті уявлення про спасіння, святість і т. ін. Для розумної людини тут міститься «камінь спотикання і спокуси». У чому сенс консерватизму, коли віра в Бога – приклад істинного різноманіття?
Для більшості вірних консерватизм – доказ духовної сили і упевненості у вченні, і коли назовні прориваються потоки релятивізму у вченні, то розчарування вражає майже наповал. Істинне призначення консерватизму для надрелігійних людей, не схильних до глибоких роздумів, полягає в психологічному комфорті, який породжує консерватизм. Інакше кажучи, так простіше жити. З одного боку, ти борешся проти «відступників» і єресі, з другого – ти не мучишся питаннями, які постійно тривожать совість. Як правило, консерватизм у вченні означає консервацію розуму, а отже, і совісті. Зрозуміло, це крайні випадки. Більшість християн не можуть сказати, що вони повністю підтримують консерватизм як такий: вони балансують десь посередині між своїм особистим лібералізмом і церковним консерватизмом. Консерватори найчастіше займають значущі місця в громадах. Консерватизм захищає церкву від занадто швидких змін суспільства навколо, і хоча більшість вірних не схвалюють консерватизм в особистому житті, у громадському житті перевага віддається саме йому. Таким чином, «релігійний холод» є не лише психологічною «подушкою», він виступає ще і як важливий соціальний вектор у самовизначенні церкви. Тобто від консерватизму в будь-якому випадку є користь. Церковні «сухарі» і «холодильники» забезпечують протидію проти соціальних і інтелектуальних помилок сучасності. Проблема в тому, що не завжди політика заперечення своєчасна. Іноді консерватизм зі своїм вічним «ні» вбиває істину.
Звичка не роздумувати над важливими дилемами і плутати віру з тупою упертістю дійсно згубна, як і сам атеїзм. Фарисеї були консерваторами в повному розумінні цього слова. Вони ненавиділи Ісуса Христа, Який учив тому, про що не було прямо сказано в Старому Завіті: наприклад, Бог любить усіх людей на цій планеті, як і євреїв. За своєю суттю, Ісус проголосив те, що не є не частиною консерватизму, не частиною лібералізму: євангеліє не існує в цих смислових просторах, оскільки воно зосереджене тільки на ідеї таємничого співіснування людини і Бога. Ким є вірний – консерватором або лібералом (яких відділяє один від одного лише один крок), це вже, так би мовити, земні питання. Судячи з усього, Ісус прекрасно розумів, що консерватизм, властивий інституціональним релігіям на кшталт юдаїзму, практично неминучий. Тому Він і не боровся проти нього. Він засуджував лише явне лицемірство духовенства, яке мало нахабство зневажливо ставитися до совісті. Консерватизм дійсно володіє силою, щоб приспати совість. Ось така релігія і є опіум для народу. За прикладом Ісуса можна розділити консерваторів на дві групи: безсовісні консерватори і совісні консерватори. Першу групу можна сміливо ігнорувати, других потрібно шанувати і цінувати. Навіть якщо вони борються за істини виключно у власних «координатних системах» серед мільйонів альтернативних думок.
