Багато, дуже багато років тому одного теплого й спокійного дня якийсь солдат зупинився перед корчмою, в якій продавали легке вино, що, однак, було дуже зрадливе, бо спричиняло важкі наслідки.
Випивши чимало цього напою, вояк розвеселився й, ледь стоячи на ногах, розпочав сварку з одним шляхетним паном. Двобій тривав недовго. Вояк дуже добре володів шаблею, тому вже незабаром на землі розпростерлося мертве тіло вбитого пана.
Після вчиненого вбивства воякові не давали спокою докори сумління. Він утік від світу й почав жити як самітник у печері на схилі однієї гори.
Щодня він бачив, як перед його відлюдною оселею проходили мешканці поблизького села. Несучи важку ношу, люди з великими зусиллями підіймалися на високу гору, щоби перейти на її другий бік.
І раптом у нього виникла чудова ідея: «Прокопаю під горою великий тунель, щоби люди так не мучилися й не витрачали стільки часу, обходячи її навколо!»
І відразу ж узявся до роботи. Вкладав у працю всю свою енергію та силу й – метр за метром, місяць за місяцем – повільно просувався вперед, у глиб тунелю.
Та в той самий час син шляхетного пана, який загинув від руки саме цього вояка, розпочав шукати вбивцю свого батька.
І от одного дня солдат копав тунель під горою, зустрів біля виходу з тунелю гарного юнака зі шпагою. Молодий чоловік промовив до нього:
– Я прийшов сюди, щоб відімстити за батька й простромити тебе цією шпагою!
– Правильно зробиш, мій друже… Але дуже прошу тебе, дозволь мені перед смертю закінчити те, що я розпочав, адже мешканці села дуже потребують цього тунелю!
– Добре. Але знай, коли ти прокопаєш тунель і опинишся на другому боці гори, там на тебе чекатиме моя шпага, якою я тебе простромлю!
Вояк знову взявся до роботи, подвоївши свої зусилля, щоб якнайефективніше використати подарований йому час.
Молодий месник оселився неподалік, щоб не зводити очей із солдата, але оскільки він не звик ледарювати, то одного ранку теж узяв кирку й почав допомагати воякові копати тунель.
Відтак, спливаючи потом, упродовж багатьох днів вони працювали один біля одного. Селяни, побачивши, що праця всередині гори йде набагато швидше, почали ставитися до них обох дуже прихильно й з великою повагою.
Останнього дня дванадцятого місяця кирки юнака й солдата пробили останню стіну гори, й обидва копачі вийшли на другий бік. Вояк був утомлений, але весело й задоволено поглянувши на юнака, просто сказав:
– Тепер можеш мене вбити. Я вже виконав своє завдання.
Але раптом молодий чоловік, обнявши вбивцю свого батька, зі сльозами на очах промовив:
– Ні. Тепер ти – мій брат!
Суть оповідання
Молодий месник разом з людиною, яку ненавидить, береться за благородну працю. Вони об’єднують свої зусилля й починають працювати задля досягнення спільної мети, внаслідок чого в їхніх серцях народжується повага одне до одного. Вона стала наслідком спільного перебування разом. За той час, який вони пропрацювали вдвох, серце юнака змінилося і в ньому зродилося не надто поширене серед людей співчуття, породжене милосердям.
Суттю християнства є милосердя, яке приходить до нас від Самого Бога.
