Я часто не помічаю, як ростуть мої діти, бо усе відбувається поступово і непримітно. Так само і старіння: воно починається непомітно і поступово віднімає красу (у кого вона є), фізичні та емоційні сили. Багато людей уникають розмов про старість: ця тема здається для них занадто депресивною. Проте для справжнього християнина ця тема зовсім не страшна. Апостол Павло виразив цю думку так: у той час, коли зовнішня людина тліє, внутрішня – оновлюється. Християнин не має боятися фізичної смерті і процесу в’янення свого фізичного тіла. Скажімо, я перестав бути молодою людиною і тому здобув можливість помітити певні риси процесу в’янення мого людського єства.
З віком, набираючись досвіду, людина зазвичай стає мудрішою, розумнішою. У молодості усе пізнається не так глибоко, відповідно і горе і невдачі забуваються дуже швидко. У старості людина починає сприймати все ближче до серця. Мабуть, тому зрілість і старіння пов’язані із слабшанням нервової системи. Стреси переносяться все більш і більш важче. Думаю, що ті, хто не щадив себе в молодості, дуже швидко відчувають, як психіка починає давати вікові збої і «внутрішня людина» починає давати тріщини. Ті, хто ніколи не мав часу поміркувати про старість, починає панікувати. А навіщо тут панікувати? Це звичайна ерозія психіки. Не варто заливати «горе» алкоголем, шукати розваг. Краще змінити стиль життя на спокійніший. Треба змиритися з фактом наявності старості. У крайньому випадку треба удатися до заспокійливих засобів.
Зміни фізичного тіла приходять так само тихо і непомітно, але в певний момент добре даються взнаки. Ось у моєму випадку почав давати збої шлунок і усе «кишкове господарство». Мені було б легше усвідомлювати, що я сам зіпсував свій шлунок, наприклад, китайською локшиною. Проте ні, я розумів, що шлунок просто став «втомлюватися від життя» і що нічого з ним не поробиш – можна лише виключити з раціону важку їжу. Одного разу я зайшов на заправку і побачив свою лисину, зняту на камеру безпеки на стелі. Я був шокований. До цього я здогадувався, а тоді несподівано усвідомив, що я лисію. Я усвідомив себе іншою людиною. Можливо, саме цей момент і є найдраматичнішим, коли ти дивишся на себе в дзеркало і розумієш, що перед тобою – інша людина. Ти вдивляєшся в людину в дзеркалі і намагаєшся зрозуміти, хто він такий. Не так давно в мене виявився невиліковний дзвін у лівому вусі. Зрозуміло, з роками з’явиться ще багато чого, що неможливо вилікувати. Нелегко змиритися з безповоротним процесом свого в’янення.
З роками притупляються бажання, емоційні фарби сприйняття навколишнього світу блякнуть. Частково це тому, що вже багато випробувано, протестовано, пізнано. Пам’ятаю, яке захоплення викликав у дитинстві смак винограду і полуниці з цукром. Зараз абсолютно байдуже дивлюся на виноградні ягоди і полуницю. Запах бузку навесні захоплював і радував мене. Зараз він лише ледве нагадує мені про далекі роки дитинства. Старіння примушує дивитися на навколишній світ крізь призму своїх турбот, болю, досвіду, спогадів. Мабуть, тому світ стає «тьмяним». Діти не несуть тягар великих переживань, тому всесвіт грає усіма кольорами в їх очах. З роками все більш і більш зменшується кількість бажань. У дитинстві об’єктом бажання може бути усе що завгодно. У молодості – модні речі. У зрілому віці – комфорт. Гормональні і психологічні атаки зникають, людина занурюється у внутрішню тишу, де чутний кожен шепіт думки. Людині важко старіти, якщо вона не досягла розумової рівноваги. Таке відчуття, що душа день за днем втрачає зв’язок зі своїм тілом, підживлення силою. Душа і тіло залишаються близькими, проте втрачають єдність. Ось чому в старості багато хто йде в церкву. Вони шукають джерело енергії, зовнішньої сили, здатної оживити душу, яка починає нудьгувати в старіючому тілі. Саме на старості років люди починають нарешті відчувати реальний вплив віри в Бога на внутрішній світ. Віра дає життя душі, відновлює сили і бажання.
Другою ознакою старіння є прагматичність, що зміцнюється рік від року, обережність, відстеження причинно-наслідкових зв’язків, консерватизм, врешті-решт. Навчена помилками, людина боїться вчинків, які можуть завдати біль. У молодих цього страху немає. Вони, сповнені силою, сміливо експериментують. Не хочуть, так би мовити, «прогинатися під мінливий світ». Літні люди йдуть на ризик тільки в тому випадку, якщо в них є дійсно вагома причина. У них не так багато сил, їх потрібно економити. Молоді переживають почуття неймовірної нудьги при такому підході до життя. І зрозуміло чому. Проблеми із здоров’ям, гіперпрагматичність не додають радощів старіючій людині. З роками людина починає відчувати себе полоненим світу. Кайдани повсякденності стають все важчими. І хочеться на свободу. Свободу від старості дає лише смерть. Мистецтво старіння полягає в прийнятті своєї смерті, в упокорюванні перед природою, створеної Богом. Не варто жалкувати за своєю молодістю. Не варто жалкувати за своїм здоровим або красивим тілом. Людина – це передусім душа: розум і воля, яким належить жити вічно. Людське тіло – лише «кокон», в якому народжується і живе певний час вічна душа перед своїм першим кроком у Нескінченність.
