Був собі колись один чернець. Жив на самоті, у маленькій й дуже скромній хатинці, що була вмурована прямо в скелю. Більшість свого часу молився, а на життя заробляв тим, що робив кошики й виплітав з пальмового листя різні речі. До нього приходило багато людей з міста. Вони розповідали йому про свої проблеми, а він допомагав їм вирішувати їх, водночас утішаючи нещасних.
Чернець їв хліб і воду й не мав нічого, крім книжки, яка була його найціннішим скарбом і яку щодня читав.
Якось в його хатинку увірвався розлючений розбійник, злий і жорстокий чоловік. Мав велику скуйовджену бороду й грізну гостру шаблю.
– Віддавай мені золото! – верескнув розбійник.
Чернець подав йому свою єдину і найціннішу книжку. Та побачивши, як той обходиться з нею, дуже засумував.
Коли розбійник дістався до міста, відразу ж пішов до крамниці й без жодних церемоній запитав у купця, скільки може коштувати ця незвичайна книжка.
– Я не розуміюся на книжках, – відповів купець.
– Мені потрібні гроші! Багато грошей! Негайно кажи, скільки коштує ця книжка, бо мені вже треба її продати.
– Я справді не знаю, – промимрив купець, після чого почав гортати книжку. – Однак знаю людину, яка розуміється на книжках, це справжній експерт. Залиши мені книжку на день чи два, і я запитаю в нього.
– Добре! – пробурмотів розбійник, виймаючи шаблю. – Прийду через два дні. І щоб книжка була тут, як я повернуся!
Того вечора, зачинивши крамницю, купець осідлав свого мула й вирушив у пустелю. Проїхавши чимало кілометрів, дістався до маленької хатинки й зустрівся там із самотнім ченцем.
– Маю одну книжку, – сказав купець. – Приніс її до мене якийсь великий і злий бандит з кудлатою бородою. Хоче продати книжку. Чи ти не міг би мені сказати, чого вона варта?
Вийняв книжку з торби й показав її ченцеві.
Чернець глянув на книжку. Не міг навіть уявити собі, що так швидко знову побачить свій скарб. Однак не крикнув: «Це моя книжка!», і не сказав купцеві: «Той чоловік – злодій!»
Все, що промовив, зводилося до таких слів:
– Ця книжка дуже цінна. Вона вартує стільки, скільки хтось заробляє за рік.
Купець попрощався з ним і повернувся до міста.
Як поривчастий вітер
Коли розбійник знову прийшов у крамницю, його погляд був жорстоким, як ніколи досі.
– Кажи негайно, – пробурмотів, – скільки коштує моя книжка?
– Багато! – відповів купець з усмішкою. – Щонайменше – річну платню.
Настрій у бандита явно поліпшився.
– Чудово! – сказав він. – А звідки ти це знаєш?
– Усе дуже просто, – пояснив купець. – У курені живе один чернець. Він розуміється на книжках. Я поїхав до нього й показав йому книжку.
Бандит аж змінився на лиці.
– Чернець? Самотній? – простогнав.
– Звичайно!
– А ти розповів йому, хто хоче продати цю книжку?
– Я сказав, що це великий злий бандит з кудлатою бородою.
– І чернець нічого не сказав тобі ні про книжку, ні про мене?
– Нічого. А чому ти запитуєш?
– Просто так, – ухильно відповів розбійник. – Якось мимоволі мені сказалося.
А потім швиденько вхопив книжку і поспіхом вибіг з крамниці. Був дуже лютий. Вистрибнув на коня й вирушив до ченця. Скакав галопом, аж поки не спинився перед маленькою хатинкою.
– Що це означає? – крикнув він, влетівши в хатинку, мов поривчастий вітер. – Чому ти не сказав, щоб мене заарештували? Чому ти цього не зробив?
– Бо я вже пробачив тобі, – відповів чернець.
– Пробачив мені?! – вигукнув розбійник. – Пробачив? – пробурмотів уже тихіше.
– Ніхто ніколи нічого мені не пробачав! – додав він. – Усі лише ненавиділи мене, вистежували, виганяли, переслідували. Але ніколи ніхто не пробачав мені, ніколи!
І в цю мить у серці злого й великого розбійника забриніла якась невідома йому досі струна.
Він вийняв зі свого мішка книжку й подав її ченцеві, кажучи:
– Вона твоя!
Чернець усміхнувся й подякував бандитові. А потім запропонував йому залишитися разом із ним у хатинці, щоб навчитися прощати й жити в мирі та злагоді, зі спокоєм у серці.
Минуло небагато часу, й розбійник вирішив стати ченцем, великим і добрим ченцем, який ділитиметься з іншими всім, що матиме.
Суть оповідання
Прощення ченця стало для брутального й агресивного розбійника шоком. Воно дало йому змогу поглянути на життя з іншого боку й зрозуміти, що воно може ґрунтуватися не на насильстві, а на любові.
